Було це зовсім недавно, напередодні карантину. Побувала я в одній школі. Поки діти збиралися в актовій залі, мене завели в кабінет директора. Розговорилися.
Директор:
– Проблема, діти зараз зовсім не читають.– Так, знаю про цю проблему. Тому я й тут. Власне, я й приїхала, щоб спонукати дітей до читання. Мотивація дітей до читання після зустрічей з авторами дуже зростає.
– Ой, не знаю, не знаю. Якось раніше я могла їм в голову всунути Достоєвського. Вигадувала різні методи. Ну хоч якось виходило. А тепер: і так, і сяк – не хочуть його читати. Про Достоєвського чути не хочуть.

Сиджу. Дивлюся на директорку. Тролить мене так, чи що? Не схоже. Починаю обережно:
– А ви не пробували з ними почитати щось інше замість Достоєвського? Те, що дітям було б цікаве. Гаразд, українські автори вам не підходять, ви світова література, то зараз є купа перекладеної сучасної літератури, зарубіжної. Захопливої. Не пробували інше пошукати?
– Як це, інше? Він же є в програмі. Це ж Достоєвський!

Таак. Ясно. Складний випадок. Клінічний. Знаю відповідь на своє запитання, та роблю директрисі підводочку до роздумів:
– А по Достоєвському є зараз якісь питання на екзаменах, що його треба знати досконально, здають, наприклад, на ЗНО?
– Ні, не здають. Немає по ньому питань. Світова ж не здається в ЗНО!
– Ну от, якщо він ніде не здається, і діти його не хочуть, і не постраждають їхні відповіді на ЗНО – то може замість Достоєвського іншу книгу? Цікаву?

Директриса дивиться на мене широко відкритими очима. Такої крамоли вона не сподівалася почути в себе в кабінеті. Голос набув високих інтонацій:
– Ви пропонуєте, – аж задихнулася, – ви пропонуєте не виконувати програму?
– Ну якщо він вам такий дорогий той Достоєвський, розкажіть дітям, що є такий автор, пише оте й оте, нехай знають, це займе 15 хвилин. А 30 хвилин почитайте щось потрібніше дітям. Повчальне. Сучасне. На близьку їм тему.
– І що я скажу?
– Кому, дітям?
– Начальству!
– Якому?
– Ну цьому, з управління освіти.
– А нащо їм щось казати? Звідки вони знатимуть, що ви читали замість Достоєвського цікаву дітям книгу?

На мене хлюпнуло чи то крижаним холодом, чи переляком, міняю тактику:
– Ну гаразд, скажіть, як є, мовляв, не цікаво, діти не читають, плюються, воно їм чуже, попросите начальство написами в міністерство, щоб його зняли.
Директриса, як риба хапає ротом повітря. Аж боязко стало за її здоров’я.
– Це ж Програма! – каже так, наче про Бога.
В цю мить у двері кабінету зазирнула завуч:
– Пані Ларисо, діти зібралися, можемо йти.
Піднімаюся зі стільця, кажу на прощання:
– Програму пишуть люди. Звичайні люди. Вони можуть і помилятися. І якщо й далі в нас будуть такі підходи, то наші діти ніколи не стануть читати.

А вже після зустрічі, коли їхала в авто, подумала: «Якщо у нас будуть такі підходи, і ми насильно пхатимемо в голови наших дітей не зрозумілих їм, не по їхньому віку ще й іноземних авторів, і забиватимемо ними памороки, наші діти не те що не стануть читати, – ми ніколи не збудуємо нову, прогресивну, українську Україну».
——————————————————————-
Усім адептам Достоєвського в Україні, перш ніж плюватися в коментарях, пропоную без гугла назвати десяток українських класиків, і що вони написали (окрім Шевченка, Франка, Лесі Українки, Коцюбинського, Кобилянської). Лише після цього поговоримо про Достоєвського.

Від Лариса Ніцой

Письменниця, громадська діячка

Один коментар до “Достоєвщина”

Залишити відповідь до Тимур Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *