Наша Асоціація заснована у 1992 р. Серед її засновників були свідки Голодомору, учені, письменники, громадські і політичні діячі — Володимир і Лідія Коваленко-Маняк, Іван Драч, Джеймс Мейс, Олесь Танюк, Мар’ян Коць, Олександра Веселова, Петро Брицький, Дмитро Каленик, Левко Лук’яненко, які відійшли у вічність.

За тридцять років діяльності видано десятки меморіальних і документальних збірників, упорядковано місця масових поховань, встановлено перші в Україні пам’ятники.

Ми вітали створення Українського інституту національної пам’яті, який тоді очолив відомий учений і політичний діяч Ігор Юхновський, це додавало нам певності, адже нарешті постала профільна державна установа.

Дослідники Асоціації долучилися до підготовки Національних книг пам’яті жертв Голодомору в усіх областях та Києві. Рада Асоціації вітала і відкриття Національного музею Голодомору у 2008 р., тісно співпрацюючи з ним.

На порозі новий 2022 рік, тобто розпочнеться відлік 90-х роковин Голодомору. А ми все сперечаємось довкола загальної кількості його жертв. Що ж ми за нація, що ж ми за народ? У 2009 р., коли СБУ порушила кримінальну справу у причетності Сталіна до злочину-геноциду, була названа демографічна оцінка втрат — 3,9 млн осіб.

Вона викликала неоднозначні відгуки істориків, громадськості, тому що у подальших її обґрунтуваннях виникли сумніви стосовно вичерпності і повноти. Певна частина істориків і демографів не сприйняли і цифру 10,5 млн, яка пролунала на Міжнародному форумі у Києві 7 вересня 2021 р.

Загальна цифра — не формальна арифметика, а меморіальний символ розтерзаної нації. Ми приречені його встановити. Моральна відповідальність лягає на всіх учасників цього дивного інтелектуального марафону, що триває в Україні 30 років.

Не дорахувавши, як це було у 30-х роках, ми не заспокоїмо душі тих померлих, що не потраплять до нашого обліку жертв. Подавши завищену цифру, насиплемо порожні кургани.

Для цього існують історики, демографи, «широка професійна громадськість», насамкінець суспільство і національний консенсус. На референдум цього питання не винесеш — буде не до сміху, а державні органи не можуть встановити урядовою постановою.

Необхідно дискутувати не довкола цифр, а достовірності демографічної статистики, її вичерпності і методик підрахунків, але не за поширеним тлумаченням закону діалектики «Заперечення заперечень»: «Сам дурень!». Прикро констатувати, але зараз саме так і відбувається.

7 вересня 2021 р. пройшов Міжнародний форум, у роботі якого брали участь Президент України Віктор Ющенко (наша вдячність йому за меморіальне освячення теми Голодомору та визнання його геноцидом українського народу), міністри Кабінету Міністрів України, відомі учені, політичні і громадські діячі.

На форумі представили висновок комплексної судової експертизи, яка була замовлена СБУ, та публічно пролунала цифра втрат — 10,5 млн. Вона була підтримана учасниками форуму, серед яких були і представники нашої Асоціації.

Її не визнали прихильники цифри 3,9 млн, відтак почали писати і говорити про «фальсифікацію». Конкретних зауважень щодо методики підрахунків, які б стали зрозумілими для всіх, критики статистично-криміналістичної експертиз не подали. Існує лише один формат з’ясування — наукова дискусія і консенсус думок.

Асоціація — громадське об’єднання, яка має свою історію становлення і діяльності. Ми не судова установа, яка б засу­джувала когось, але маємо моральне право висловлювати «занепокоєння» з приводу тональності перепалок у пресі стосовно демографічної «амплітуди» втрат.

Нас неприємно дивує заява окремих прихильників демографічної квоти 3,9 млн про те, що українці брали участь у терорі голодом, а відтак у Голодоморі-геноциді. Дуже небезпечний висновок, адже за такою аналогією, не дай Боже, можна звинуватити євреїв у Голокості, адже в гетто були внутрішні допоміжні адміністративні служби з числа євреїв.

Пора зупинитись і перестати «лайкати» всіляку маячню, а також лаяти тих, хто намагається встановити кількість жертв Голодомору. Краще допоможіть, станьте поруч або окремо, але торуйте свій шлях до Храму.

Вважаємо неприйнятним взаємні звинувачення один одного, адже з обох сторін є дослідники, які не заперечують Голодомору-геноциду, принаймні декларують у своїх публічних заявах і наукових статтях. Нещодавно у пресі з’явився «Відкритий лист», підписаний істориками, журналістами, «широкою громадськістю».

Одна група звинувачує іншу у фальсифікації, але у нас виникає питання про гарантії еталону об’єктивності і достовірності викривачів «фальсифікаторів». Хто є взірцем і втіленням правди? Хто вважає себе праведником?

Згадують висновки експертизи Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України імені М. В. Птухи 2009 р. Але з того часу минуло 12 років, а стосовно її повноти і вичерпності, тим паче остаточного вердикту, висловлено чимало конкретних зауважень. Ніхто на них не дав належної відповіді. Альтернативні думки і підрахунки не визнаються.

У нас викликає занепокоєння зміст «Відкритого листа», а також наукова і морально-етична мотивація його підписання відомими істориками, серед яких лише кілька, які мають праці з історії Голодомору.

Ніхто не заперечує їхнього внеску у дослідження проблем Голодомору та поширення правди про нього у світі. Кожен має право на висловлення своєї думки, а її достовірність встановить історіографічний дискурс і час. Але нас вразила відсутність конструктивних пропозицій, категоричність формулювань в ультимативній формі.

Ми вважаємо, що встановлення будь-яких демографічних квот стосовно кількості жертв Голодомору є неправильним. У промовах експертів та учасників Міжнародного форуму, а на ньому були і представники Асоціації, йшлося про цифру 10,5 млн як одну з можливих, а не остаточну і завершену. На цьому наголошували промовці.

Нам видається дивним категоричне встановлення «діапазону оцінок», зафіксованих у згаданому «Відкритому листі». Що означає фраза з листа: «За результатами наукових досліджень, здійснених фахівцями різних країн, діапазон оцінок втрат української людності внаслідок Голодомору лежить у межах від 2,6 млн до 5 млн. За оцінкою Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України — 3,9 млн».

Нарешті нам, українцям, чи українській людності встановили кордони інтелектуальної резервації, межу демографічної осілості, яку заборонено перетинати. Чому саме 5 млн, а не 7,5 чи 9 млн (Асоціація про цю цифру зазначала ще наприкінці 90-х рр.)?

«Діапазон», якщо ретельно дослідити історіографію, є доволі різний, навіть сягає 15 млн. Він давно існує у демографічних та історичних дослідженнях, починаючи з 30-х рр. Нам не відома ця загадкова соціально-демографічна оцінка «діапазону», а автори «Відкритого листа» її не розгорнули для нас. Тому виникають сумніви стосовно достовірності.

У «Відкритому листі» зазначено втішну пропозицію: «Вони не заперечують можливості зміни усталеної та юридично закріпленої цифри втрат, проте вважають, що це буде можливо лише у разі появи нових науково перевірених документів».

Ми згодні, тому що методики — це інструмент пізнання, а джерела — його надійна основа. Ділити мертвих за квотами — невдячна справа. Необхідно діяти спільно.

На початку 90-х рр., коли Асоціація займалася меморіальною і науково-дослідною роботою, вона не мала жодної підтримки від держави. Нам не забороняли працювати, крім закликів депутатів-комуністів і справді проросійських політиків у наступні роки.

Чого варта була заява В. Януковича з трибуни ПАРЄ у квітні 2010 р.!  Асоціація виступила тоді з протестом, але до нас тоді чомусь не пристали сьогоднішні критики комплексної експертизи.

Дивна логіка наших колег: цифра 10,5 млн завдає шкоди міжнародному визнанню Голодомору, а його заперечення тодішнім президентом Януковичем на міжнародній арені, виходить, не перешкоджало. Необхідно бути послідовним у своїх переконаннях і діях, шановні колеги.

Ми справді шоковані й обурені зверненням підписантів «Відкритого листа» про заборону поширення Музеєм «шкідливих для України» книг, а тим паче встановленням цензури за їх друкуванням.

Що означають слова цього ультимативного документа з небезпечним відлунням драматичних періодів нашої історії: «На нашу думку, слід зупинити розповсюдження видань Музею, які мають ознаки фальсифікації документів щодо Голодомору». Хто буде визначати «ознаки фальсифікації»?

Невже в Україну повертається політична цензура, а її функції будуть виконувати окремі групи учених за уподобаннями? Можливо, ситуативні «трійки»? Отже, Асоціація видала спільно з Музеєм кілька «шкідливих праць» («Енциклопедія Голодомору»; «Голод 1946—1947 рр.: Колективна пам’ять» інші), а її учені брали участь у спільних наукових конференціях.

Вони пройшли наукове рецензування, публічні презентації, визнання наукової і меморіальної громадськості. Ніхто не пропонував їх забороняти, крім Росії та її сателітів.

Співробітниками Музею підготовлено та опубліковано перший в Україні документальний збірник «Чорні дошки. Чернігівська область» (2021), видано навчальний посібник для шкіл, збірник архівних документів «Голодомор-геноцид 1932—1933 рр. у Дніпропетровській області: масштаби, наслідки» (2020), авторами та рецензентами яких є і члени нашої Асоціації. Це вони є «шкідливими»?

Праці деяких наших колег заборонили для поширення у Росії, а їхніх авторів визнали «екстремістами» за висвітлення правди про Голодомор, за просування цієї теми у російських медіа. Нарешті дочекалися вдячності в Україні.

Наші книги спалювали у Донецьку, Луганську і Харкові у 2014-му, а осередки Асоціації у Луганській та Донецькій областях були ліквідовані під час «сепаратистського шабашу». Вважаємо неприйнятним і дуже небезпечним цей заклик. Він може стати прецедентом, адже можна легко знайти причини для цькування та навішування ярликів.

Можна сперечатися довкола кількості жертв, хоч інколи це набирає рис інтерпретаційної форми заперечення катастрофічних наслідків нашої національної трагедії. Однак вважаємо несправедливим цькування працівників Музею, обзивання їх нікчемами (гріх за Біблією), «непрофесійними» тощо.

Вони розробляли концепцію функціонування другої черги Музею Голодомору-геноциду, будівництво якої поступово наближається до історичного завершення. Уже маємо в Україні сумний досвід співіснування двох концепцій Меморіалу Бабин Яр.

Ми приречені шукати національного порозуміння довкола загальної кількості жертв. За інших обставин матимемо серйозні проблеми з дуже неприємними наслідками.

Пропонуємо справжнім дослідникам Голодомору продемонструвати конкретний особистий внесок і підтримати нашу конструктивну пропозицію. А проблем для вивчення вистачить для всіх. Не шукайте фальсифікаторів там, де їх немає, а продемонструйте власні зразки об’єктивності і достовірності.

Давайте для початку підготуємо спільний збірник статей про статистично-демографічні, соціально-антропологічні і правові оцінки причин і наслідків Голодомору.

Не модератори від влади мають визначати цінність і правдивість наших пр­аць, а тим паче цензура, а незалежні експерти і виважені дискусії. Ми чекаємо від академічних учених, професорів університетів написання колективної монографії «Історія Голодомору». Ось там і покажете свої здібності і навички. Продовжте розробку історії створення і діяльності системи торгзіну, яку започаткували науковці Асоціації.

Можливо, хтось наважиться написати книгу про репресованих демографів і статистиків, які брали участь в організації всесоюзного перепису населення 1937 р., а згодом видати і спільну монографію. Хороша ідея для примирення. Доведіть свою наукову дієздатність конкретними справами, а не лайками один одному у фейсбуці та цькуванням «іншого».

Неправильні юристи, яких ви називаєте фальсифікаторами, встановили і довели причетність до вчинення акту Голодомору-геноциду в Україні Сталіна та його поплічників.

Абсолютно не досліджена тема діяльності церкви в умовах Голодомору, а чому б не взятися за її розробку? Не звинувачуйте «іншого», а запропонуйте свої альтернативні наукові проєкти, реалізуйте їх. Людино, не шукай зло поза собою, бо воно у тобі, людино.

Наукових і меморіальних проблем багато, тому за справу, колеги! Сподіваємось на появу ваших праць у 2022–2023 рр. Хай вони будуть кращими, а час нас розсудить.

Члени Асоціації дослідників голодоморів в Україні: 
Марочко В. І. — голова ради АДГУ, доктор історичних наук, професор;
Нікілєв О. Ф. — доктор історичних наук, професор, м. Дніпро;
Вакулишин С. М. — лауреат премії імені П. Т. Тронька Національної спілки краєзнавців, м. Київ;
Зінченко А. Л. — доктор історичних наук, професор, народний депутат України першого скликання, м. Київ;
Ковалівська Л. І. — педагог, автор праць про Голодомор на Пирятинщині;
Суходольська Н. К. — кандидат біологічних наук, письменниця, м. Київ;
Вітровчак Н. В. — пенсіонерка, краєзнавець, м. Київ;
Холодницький В. Ф. — кандидат історичних наук, м. Чернівці;
Улянич В. І. — кандидат історичних наук, м. Київ;
Мазур І. П. — головний спеціаліст відділу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, ветеран АТО;
Ушинський О. І. — фундатор Музею Голодомору у смт. Володарка Київської області, ініціатор спорудження першого пам’ятника
жертвам Голодомору в Україні (1988), ветеран АТО.
На фото: Жертви голоду. Харківщина, 1933 р. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцира (Архів Віденської дієцезії). Фото зробив інж. А. Вінербергер. Фотодокументи надані проф. Василем Марочком (Інститут історії України НАН України). Час створення 1933 Джерело Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного. Oд. обл. 5136 Автор Александр Вінербергер (1891–1955)

Від Юрій Пероганич

Громадський діяч в ІТ, культурі й освіті.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.