Сьогодні літній жінці стало погано просто біля входу в один із торгових центрів міста. Не буду писати про те, що не виявилося набору для медичної допомоги у охоронців і про те, як махнули на аптеку в дальньому кінці ходу, мовляв, туди йди і купуй. Також не акцентуватиму увагу на тому, що небайдужі люди і швидку викликали, і не покинули жінку самотою.
Напишу про її перші слова, коли вона прийшла до тями: “Встидно, що знепритомніла”…
Ось, це крутиться в голові вже котру годину.
Як часто і як сильно нам псує життя оте “встидно”! Яким ж загрозливо страшним воно може бути!!!Встидно попросити про допомогу.
Встидно бути слабкою.
Встидно, що скажуть люди.
Встидно принести незручність.
Встидно почувати і відчувати себе, завжди треба тримати марку.
Встидно…
Цей ряд можна продовжувати і продовжувати, але так хочеться сказати – ДОСИТЬ!
Немає нічого соромного, щоб бути людиною! І коли ідея соромного нарешті вивітриться з сімейних установок, концепцій і сценаріїв – з’явиться шанс на повнокровне і усвідомленне життя.
Досить сорому.
І особисте усвідомлення: відчуття безпорадності від того, що не володієш знаннями з домедичної допомоги, хоча і в школі, і у вузі щось дотичне проходили. “Ми всі навчалися потрохи – чого-небудь і як-небудь”…
