– А Макеї такі багаті! У них гроші валяються навіть на підлозі!

Ця фраза друга мого дитинства Сашка Сіденка багато років була нашим сімейним афоризмом. Справді, частенько траплялося, що у нас копійки випадали з кишені й закочувались під стіл.Ми на ці «скарби» уваги не звертали, а от сусідський хлопчик Сашко підмічав. Для нього було справжнім дивом те, що ми вважали звичним і буденним.

Наприклад, ми з сестрою «шпрехали» по-німецьки дитячі віршики, співали пісень, яких нас навчила мама – вчителька німецької мови. Ми виступали й уявляли себе артистками, мама акомпанувала на гітарі. Я думала, це вміють усі діти. Але Сашко не вмів.

Якось він, укотре повернувшись додому від нас, заявив своїй мамі:

– Мабуть, Людина мама – бариня. Вона говорить не по-нашому і ходить у пальто.

Його мама працювала в бригаді, яка асфальтувала дороги. Добра і працьовита тьотя Катя завжди ходила в куфайці. Моя мама носила «джерсі» – стильне вбрання, про яке мріяли всі модниці (в усякому разі, я так думала), і туфлі на платформі. А іноді навіть одягала шапку, в той час як Сашкова мама напинала на голову хустку.

Хоча, між нами кажучи, моїм батькам було не до модних витребеньок, бо вони «строїлися», тобто будували новий дім, і всі гроші йшли на купівлю цегли, цементу та інших будматеріалів.

Але вони примудрялися все робити так, що ми з сестрою не відчували тих фінансових труднощів.

Наприклад, тато ходив на рибалку і часто приносив додому рибу: карасів, судаків, лящів. Мама їх смажила, солила й сушила, а потім із тією сушеною рибою варила борщ. Він був такий смачний, що лікарка Ніна Григорівна, яка лікувала нас від застуди, навіть просила рецепт.

Видавалося дивним: мені цей борщ іноді сидів у печінках, а чужі люди чомусь вважали його УНІКАЛЬНИМ… Ну, зовсім як Сашко з тією німецькою мовою і джерсі!

Пройшли роки, ми повиростали, батьки зістарілись. Уже немає на світі ні тьоті Каті, ні мого тата. Сашко посивів і залишився сам – без сім’ї і без грошей, але з пишним букетом хвороб. Іноді він, шкутильгаючи, приходить до моєї мами, щоб спиляти гілку чи відремонтувати кран.

До речі, в її хаті копійки на підлозі вже давно не валяються.

(Фото з Інтернету)

 

Від Людмила Макей

Журналістка, редакторка видання «Перша міська газета» м. Кропивницький

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *