Село, якому пощастило, або Репортаж зі столиці бойового братерства

Немиринці – це десь між Парижем і Києвом. І взагалі – центральна локація земної кулі. Тому що земля, де людина народилася і зростала, для неї є центром тяжіння у Всесвіті.

В осерді села Немиринці донедавна Ружинського, а нині Бердичівського району Житомирщини стоїть великий глобус-символ. На ньому – українським прапором і великими буквами означено, де саме на світі є ця заповітна місцина: родинна колиска сім’ї Жебрівських – п’ятьох сестер і Павла. Завдячуючи цьому фактові, зараз село, як мовиться, цвіте і пахне.  І щороку кращає.

Коли Павло Жебрівський ще сидів за партою у Немиринецькій  школі, вчителька напророкувала, що він стане головою колгоспу і відродить село. На щастя, не став. Але слово впало на благодатний грунт. І Павло Жебрівський став успішним підприємцем, тричі депутатом Верховної Ради, воїном АТО,очільником Донецької військово-цивільної адміністрації, головою Української республіканської партії, президентом військово-цивільної спілки «Бойове братерство України».

-Мені майже 60 років, – каже журналістам Павло Іванович, – Активного життєвого часу залишається не надто багато.  Я хочу ЩОСЬ зробити для України…

І робить.

По тому, як Жебрівський разом з родиною зумів упорядкувати свою малу батьківщину, можна судити і  про те, на що здатна ця людина у масштабах країни.

У Немиринцях є чим помилуватися, є чому подивуватися, є за що порадіти. При в’їзді до села на постаменті стоїть останній колгоспний грузовик, на якому свого часу працював Іван Павлович Жебрівський – батько. На найвищому пагорбі золотими банями сяє побудований римо-католиками Жебрівськими великий храм Української православнї церкви. Перфектно відремонтована та оснащена школа, упорядкований будинок культури, стадіон. У центрі села – гранітний козацький хрест, на якому золотими літерами викарбувано: Герої не вмирають! Автобусна зупинка розмальована мальвами. Навпроти школи – хлібзавод «Янівський», при воротях якого –  крамничка: тут вам порадять придбати кращу немиринецьку хлібину. А знаєте, яка огорожа довкола підприємства? Розмальована цитатами з творів Тараса Шевченка та українськими пейзажами! Понад те, кожен малюнок підписаний: працювали школярі та народні майстри. Цю чудову ідею могли б собі запозичити, певне, всі села України.

У липні в Немиринцях щороку виспівує і витанцьовує фестиваль «Купальські роси». І є де: ставки почищені, лебедів можна погодувати з рук. На узбережжі облаштований парк «Ян» з  білосніжними альтанками, фонтаном та міні-водоспадом. З іншого боку – вхід до набережної «Яніна» із затишними куточками для родинного дозвілля. А наприкінці – новопосаджена воїнами «Бойового братерства України»  дубова алея. У сільському парку милує око романтична доріжка з білосніжними статуями в античному стилі, а також скульптурками гномів та  мультперсонажів. Є й салон краси. Словом, все необхідне для нормального життя.

ЩОБ УКРАЇНЦЯМ ХОТІЛОСЯ ЖИТИ В УКРАЇНІ

А цієї осені Немиринці стали місцем особливої події: тут на Покрову прийняли присягу на вірність Україні 60 нових воїнів Громадської організації Військово-цивільна спілка «Бойове братерство України», а також пройшли козацьку посвяту учні Немиринецької школи.

Линув до сонячних небес гімн України; відлунювала  мужністю хвилина мовчання; молитовно освячував дійство настоятель Немиринецької церкви отець Віктор; запалювала серця козацька посвята школярів; дарувала приємні миті спілкування висадка тюльпанових дерев; додавала настрою українська пісня й козацька кулеша.

А про суть, значення і глибину того, що відбувалося в Немиринцях на Покрову, найкраще скажуть самі призвідники та учасники дійства.

-60 воїнів принесли клятву служіння Україні й «Бойовому Братерству України», – проголосив, звертаючись до однодумців-побратимів президент «ББУ» Павло Жебрівський. – Упродовж двох років 16 полків розпочали формування по всій Україні і до кінця цього року ще 13 полків будуть сформовані. На моє переконання, кістяк «Бойового братерства України» – 29 полків , на які умовно «розподілена» Україна, буде сформований до березня наступного року.

Для чого зібралися старші люди, молодь? Чому сьогодні не спиться? Чому до Немиринців приїхали з Івано-Франківщини, Одещини, Києва й Київщини, Вінниччини? Для того , щоб бути разом зі  своїми однодумцями. Тому що у Бойового братерства є місія.

На жаль, маємо те що маємо. Є закон фізики, який каже, що з нічого виникає тільки ніщо. Маємо керівництво держави, яке так і дивиться, щоб повернути Україну в інший бік. Щоб здати інтереси України.

Саме існування «Бойового братерства» – це запорука того, що блазні Україну не здадуть. Наявність 16 полків, а до кінця року 29 полків – це запорука того, що Україна буде розвиватися у правильному руслі. Це перше наше завдання, наша місія, яку ми здійснюємо вже своєю участю у військово-цивільній спілці «Бойове братерство України».

Друге завдання:нам потрібно перемагати. Рік виповнився з часу обіцянки Зеленського: якщо він не зупинить війну – піде геть. Війну він не зупинив, геть не йде, і ще хоче царювати. Я як прокурор і слідчий вбачаю в його діях, що він вже напрацював на три епізоди державної зради і ще  приблизно на чотири статті Кримінального кодексу.  І не кається. Але нам потрібно перемогти. Бо наші брати і сестри, які загинули на Сході України, – загинули не даремно.

Має бути мир через перемогу. І цього нам потрібно досягнути. Ніякі політико-дипломатичні шляхи ніколи не приведуть до звільнення України. І ті хто воював, хто був на фронті, це чітко усвідомлюють і розуміють. Доки не прийде український воїн до Донецька, Макіївки, Луганська, Алчевська, – не буде там ані української влади, ані України.

Але для того, щоб звільнити ці землі, потрібно навести лад в Україні. Треба, щоб українцеві хотілося жити в Україні. Страшні цифри: за 2020 рік 61200 українців отримали посвідчення на проживання в Європейському Союзі. Ще на 260 тисяч маємо перевищення смертей над народжуваністю. Якщо подивитися, скільки людей виїхали, то за 2020 рік Україна стала на мільйон українців меншою. Українці ногами показують, що їм тут некомфортно жити. І тому насамперед необхідно навести лад в Україні, щоб згодом здобути перемогу на Сході, на Півдні. А в перспективі повернути не тільки Донеччину, Луганщину й Крим, а й наші креси на Кубані, Ростовщині, Брянщині, Вороніжчині, Курщині : щоб ці землі прийшли до рідної неньки – України. Це наша місія. У нас з вами, безумовно, є мрія: прибити , як колись гетьман Сагайдачний, наш щит на воротах Кремля. А для цього маємо єднатися, бути зрілими.

Поки на сході у нас є Московія – ми приречені на війну.  Але колись Джохар Дудаєв сказав: «Московія розвалиться, коли зійде Сонце України». Коли Україна стане отією потужною, найкращою країною. Коли українці не шукатимуть кращого життя за кордоном, а повернуться на рідну землю емігранти третього, четвертого покоління, які колись виїхали до Канади, Америки, тому що насправді тут буде  найкраще життя. І це те завдання, яке ми маємо з вами здійснити.

Серед нас є наймолодший – майбутній воїн «Бойового Братерства» Тимофій, якому 7 років. У юних – все життя попереду. Але страшенно хочеться ще й самому пожити у прекрасній Україні. Та ніхто нам її на блюдечку не принесе. Маємо не тільки говорити і співати гімн, а все зробити від нас залежне , щоб вся земля українська, благословенна, насправді такою  відбулася.

І ми з вами обов’язково зробимо це. Бо ми -сильні. Ми – воїни. У нас є дух, розум і бажання. Перемога буде за нами! Слава кожному з вас. Слава Україні!

-У «Бойовому Братерстві України»  я з перших днів, – розповідає воїн  Черкаського братерського полку «ББУ». – Сотник Звенигородського району Черкаської області. Воював: в Афганістані, у «Правому секторі», в АТО. Волонтерив. Починав з покійним кумом   Ігорем Федоровичем Момотом, який загинув в Зеленопіллі 11 липня 2014 року. Тільки пам’ять залишилася про моїх друзів… Але ми їх не забули. «Бойове Братерство» спрямовує свої зусилля на те, щоб гідно шанувати сьогоднішніх українських воїнів та їхніх дітей. І щоб кожен гордився тим, що він українець. Нас вже багато зібралося. Я думаю, буде ще більше. Наша мета – привести до влади людину, яка обороняла нашу державу від московитських зайд з автоматом, в окопі. Разом, спільно. А колишніх військових не буває. Майбутнє – в наших руках. Ми  повинні розширюватися, працювати. Багато у нас спільної роботи.

Свого часу я був засновником   і директором Всеукраїнського військово-патріотичного центру-музею «Шампань» – одного з найбільших музеїв в Україні. На жаль, шість років тому рейдери відібрали у мене техніку, спалили музей. Зараз будую новий військовий Національний парк України «Бойкова Шампань», що міститиметься на 12  гектарах, протяжністю  4,5 кілометри. Планую й музейне приміщення завдовжки 96 метрів на 8 залів. Хочу показати величезний історичний шлях України – від сивої давнини аж до сьогоднішньої російсько-української війни. В останній залі буде велика панорама (21 метр) із зображеннями воїнів України починаючи зі скіфів, Києво-руського періоду і до сьогодення. На території музею буде 82 локації, присвячені різним віхам історії: від стоянки первісного воїна-мисливця, Трипілля, скіфів, сарматів, гуннів, аварів, хозарів, половців, Руси -України – до днів нинішніх. Щоб можна було  приїхати один раз  і ознайомитися з минувшиною нашої нації. А майбуття проростає саме з минулого. Слава Україні у віках!

– Я – на контракті у Збройних силах України Білоцерківського батальйону територіальної оборони , – ділиться думками заступник командира полку з національно-патріотичного виховання Київського полку ББУ Олександр Яковенко. – А основна моя робота –  доцент кафедри захисту рослин Білоцерківського національного аграрного університету. Переконаний, що розумні українці, патріоти без пафосу, повинні об’єднуватися, гуртуватися для збереження української ідентичності і розвитку української нації.

Кажу своїм студентам, що я націоналіст, тобто та людина , яка докладає зусиль, щоби в Україні формувалася успішна українська нація. До того ж, я ще волонтер Білоцерківської волонтерської групи. Завжди радий  бачити у числі наших студентів – воїнів, учасників бойових дій. Особисто я запросив, став куратором та привів до університету понад 60 воїнів-учасників бойових дій, які вже стали студентами. Знайомився з ними в окопах, на «нулі». Тому що Білоцерківська волонтерська група їздить тільки  на передову, на нуль…

 

ПОСТСКРИПТУМ

Висновки кожен читач зробить самотужки.

Залишається додати: відкрийте для себе Немиринці. А раптом саме це село стане прообразом, джерелом, першопочатком успішної,міцної, упорядкованої держави -України.

Ольга Дубовик, світлини автора

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *