Впродовж останніх років в Україні впроваджується реформа інтернатних закладів – деінституціалізація (ДІ). Так, у 2017 році Кабінет Міністрів України затвердив Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей (закладів, в яких діти перебувають цілодобово)та план заходів з її реалізації, у якій підкреслюється, що найкращим середовищем для розвитку та виховання дитини є сім’я.
Що ж таке Деінституціалізація?
Деінституціалізація означає такі зміни в системі захисту дітей, які б відповідали в першу чергу їх найкращим інтересам. Не секрет, що багато хто з нас вважає, що в інтернатах виховуються діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування. Однак, із 106,7 тисяч дітей в інтернатних закладах України, аж 92,3 % з них мають хоча б одного з батьків, а лише 7,7% є сиротами чи дітьми, позбавленими батьківського піклування.
Впродовж останнього десятиріччя більшість дітей потрапляє в інтернатні заклади тому, що їх батьки, а отже і вся сім’я потрапляє у складні життєві обставини (втрата роботи, погане матеріальне становище, хвороби, залежність від алкоголю чи наркотиків, внутрішньо сімейні конфлікти, відсутність батьківських навичок тощо). Тому і вирішення ситуацій повинні бути такі, які б допомагали сім’ям зміцнитися істати на ноги, для того, щоб вони могли виховувати своїх дітей у безпечних умовах, а не перекладати цю відповідальність на «плечі» держави – інтернатні заклади. У темі інтернатних закладів існує багато міфів та переконань, які рідко відповідають реальності.
Інтернати, як заклади групового виховання, почали створюватися після І-ї та ІІ-ї Світових війн, і як форми виховання дітей давно перестали бути ефективними. Впродовж останніх сорока-п’ятдесяти років з’являються результати багатьох досліджень, які підтверджують шкідливість впливу інституційних закладів на інтелектуальний та емоційний розвиток дитини (особливо малих дітей від народження до 6-ти років), а також те, що знає кожен з нас: кожній дитині для того, щоб розвиватися і рости потрібні люди, які її люблять та сприятливе розвиваюче середовище.
Отже, реформа системи інституційного догляду та виховання дітейне так про закриття інтернатів, якпро створення і розвиток послуг підтримки сімей, які опинилися в скрутних обставинах, з метою збереження сім’ї для дитини, або ж влаштуваннядитини у сімейні форми виховання (опіка, прийомна сім’я або дитячий будинок сімейного типу, патронатна сім’я). Якщо ж перебування у власній сім’ї є небезпечним для дитини, а влаштування у сімейні форми не є можливим, то альтернативою має стати забезпечення дитині умов, наближених до сімейних, наприклад, влаштування до малого групового будиночку – невеликого закладу де максимум 10-12 дітей з індивідуальним підходом у роботі з дитиною.
Основним документом регіонального рівня, що передбачає реалізацію реформи системи інституційного догляду та виховання дітей є Регіональний стратегічний план дій з реформування системи інституційного догляду та виховання дітей в Тернопільській області на 2019 – 2026 роки, затверджений рішенням сесії Тернопільської обласної ради від 26 лютого 2026 року №1335.
Можна сказати, що суттю деінституціалізації – є допомога сім’ї у громаді, якнайближче до місця її проживання, для того, щоб діти могли виховуватись у своїх сім’ях.
Схожі реформи відбулись або перебувають в активній фазі у всіх країнах світу, в тому числі в Європі та більшості країн пострадянського простору.
Збаразька санаторна школа загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів Тернопільської обласної ради є одним із 6пілотних закладів у Тернопільській області, який підлягає реформуванню в рамках проєкту«Модернізація системи соціальної підтримки населення України». Великою перевагою є те, що колектив закладу активно включається у розробку плану трансформації, і завдяки спільним зусиллям було опрацьовано найбільш оптимальний варіант трансформації – у ліцей. Адже зміни в українському законодавстві дуже однозначні – з 2021 року санаторні школи-інтернати не існуватимуть.
Слід зазначити, що санаторна загальноосвітня школа-інтернат існує вже майже 60 років (з 1962 р.) і є закладом, який фінансується з обласного бюджету, хоча більшість вихованців живуть у Збаразькому районі та м. Збаражі. Початково школа-інтернат була створена для дітей, які мають ризик захворювання на туберкульоз або затухаючі форми туберкульозу, але згодом почала виконувати і соціальну функцію (хоча всі вихованці школи-інтернату мають хоча б одного з батьків або опікунів).
Комплексний аналіз закладу (в т.ч. оцінка сімейного середовища та потреб кожної дитини), проведений експертами проєкту та міждисциплінарною комісією у 2019р. показав, що лише 6% всіх вихованців перенесли захворювання на туберкульоз, а 87% мають діагнози, що радше свідчать про можливі ризики захворювання на туберкульоз, такі як, тубконтакт та тубінфікування. Дані, отримані від головного дитячого фтизіатра області вказують на те, що у школі-інтернаті немає дітей, хворих на туберкульоз, а всі діти, у яких є ризик захворювання на туберкульоз отримали відповідне лікування. Окрім цього, згідно законодавства, період перебування дитини у санаторній школі-інтернаті не повинен перевищувати півроку. Згідно проаналізованих даних, середній час перебування дітей у Збаразькій санаторній школі-інтернаті був 5 років.
Над розробкою Плану трансформації Збаразької санаторної школи-інтернату працювала міждисциплінарна комісія, в яку були включені працівники закладу, управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації, районної та обласної служби у справах дітей, центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді і залучені експерти проєкту. При розробці плану реформування закладу враховувались вимоги як українського (Національної стратегії реформування системи інтернатних закладів на 2017-2026 роки), так і міжнародного законодавства (Конвенції ООН про права дитини). Важливими принципами у роботі міждисциплінарної комісії були: запобігання відділення дитини від сім’ї та інституалізації дітей молодшого віку, реінтеграція дітей у сім’ї та переведення їх у школи за місцем проживання, акцентування необхідності розвитку послуг з підтримки сімей на місцях замість влаштування на цілодобове перебування у заклад. В процесі роботи міждисциплінарної комісії було проведено розмови з персоналом закладу, аналіз та оцінку інфраструктури і будівель, а також оцінку потреб кожного вихованця, враховуючи його або її сімейну ситуацію.
