За що я люблю свою рідну мову

1. За чарівну силу наголосів.
Коли на терЕнах цвіте тЕрен, і коли не кожне об’Єднання спричиняє об’єднАння, але у будь-якому вИпадку лише чорнОслив – і лише рАзом.

2. За підступність кличного відмінка.
Коли кличеш її так ніжно – Валеріє! А його так завзято – Валерію!
Головне – не переплутати. Хай вас філологічний бог оберігає від форм Анатоліє, Григоріє, Юріє….

3. За неперевершену простоту числівників.
Коли пишаєшся сімома тисячами шістьмастами шістдесятьма чотирма вивченими правилами. А тоді на біс – сьомастами тисячами шістьомастами шістдесятьома чотирма! Видихаєш полегшено, що не зав’язався у вузлики ні мозок, ні язик. І берешся ставити в орудний відмінок наступний числівник.

Як визначити справжнього українця

1. Справжній українець ніколи не вийде з дому на голодний шлунок.
Лише натщесерце.

2. Справжній українець не триматиме під рукою ані рацію, ані кулемет.
Лише напохваті.

3. Справжній українець не спатиме догори обличчям чи на животі.
Лише горілиць. Або долілиць. Чи долічерва. Якщо захоче, звісно.

4. Справжній українець не садитиме дуби й тополі по обидва боки дороги.
Лише обабіч.