Для того, щоб ми у ХХІ столітті могли писати про українську писемність, чимало людей в попередні століття доклало сил, здоров’я і подеколи грошей до того, щоб ми могли навчитися писати українською взагалі.
Згадаймо тих, хто так або інакше долучився до зародження, розвитку й становлення української писемності і мови. Не всі з них були філологами у класичному значенні цього слова, і багато хто з них не був науковцем. Але вони робили, що могли. Тому 9 листопада — їхнє свято.

1. Один із перших відомих літературних редакторів і коректорів. Редагував лаврські видання.
Для роботи потребував словників і граматик, а їх — не було. Тож вирішив не нарікати на темряву, а запалити свічку: 1596 року у тогочасному Вільнюсі вийшов його «Лескис» — перший друкований словник для шкільного навчання!
Зизаній Тустановський (насправді звався Кукіль), жив у 16 столітті.

2. Улан і лексикограф в одній особі. По закінченні Ніжинської гімназії вищих наук служив у Бєлгородському уланівському полку. А тоді вийшов у відставку й уклав у 1855 році «Словар малоруського нарєчія».
Уклав, щоправда, лише до літери «З». Утім, було в ньому аж 6000 слів (для порівняння, у «Енеїді» приблизно 7000 слів).

Олександр Афанасьєв-Чужбинський (1817—1875).

3. Кадет і лінгвіст за сумісництвом. Випускник Шляхетного сухопутного кадетського корпусу у Петербурзі. Капітан у відставці. На дозвіллі писав наукові розвідки про українську мову, а 1843 року уклав «Граматику південно-руської мови». Рукопис, щоправда, загубився, але то таке.

Павло Білецький-Носенко (1774—1856).

4. Автор ПЕРШОЇ в українському мовознавстві друкованої граматики живої української мови — «Граматика малоросійського нарєчія» (1818). Сіль у тому, що мова, яка має повноцінну друковану граматику, більше не може вважатися місцевим діалектом або говіркою, хто б про це що не казав. Тому після друку його «Граматики» мовний світ перестав бути таким, як був раніше.

Олексій Павловський (1773— ? 1882).

5. Уславився як основоположник Казанської лінгвістичної школи і редактор «Тлумачного словника» Даля, але нам цікавий іншим. Стверджував, що у україснська мова – окрема східнослов’янська мова ( і це в часи, коли усі називали її «нарєчієм»!), а також послідовно відстоював право українського нарду на розвиток української мови.

Іван Будуен де Куртене (1845—1929).

6. Вивчав діалекти і намагався розробити правопис. «Чи можливе тепер у нас уодностайненє літературної мови й правопису?» міркував у статті 1911 року. Століття минуло, а відповіді на це запитання ми й досі не маємо.

Володимир Гнатюк (1871—1926).

7. Про нього знають, як про народного вчителя, автора шкільних підручників і упорядника «Словаря української мови». Унікальність «Словаря» в тому, що він не застарів і досі (особливо, якщо ви любите фразеологізми). А ось, щоб укласти цей словник, розробив найдосконалішу на початок ХХ століття систему правопису — «грінчевичівку», один з найпопулярніших і найуживаніших тогочасних правописів.

Борис Грінченко (1863—1910).

8. Автор першого українського словника іншомовних слів «Словарик. Пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів». Словарик побачив світ у 1900 році. Але й через 120 років його назва актуальна, як ніколи.

Василь Доманицький (1877—1910).

9. Викладав українську на класичні мови в гімназіях Перемишля й Станіслава. У серця філологів, зокрема перекладачів, вписав своє ім’я як автор першого двомовного перекладного словника. Це був двотомний «Малорусько-німецький словар» (1886).

Використаний у словнику правопис, «желехівка», тривалий час використовуся у західноукраїнських школах як обов’язковий.

Євген Желехівський (1844—1885)

10. Бог, апостол, зірка, корифей українського мовознавства як такого. Досліджував історію української мови, літературу й фольклор. Перелік його праць — безкінечно довгий. Саме він першим звернув увагу на те, що Котляревський своєю «Енеїдою» «перезавантажив» староукраїнську мову, і зрозумів, що почалося формування української нації.

Павло Житецький (1836—1911).

11. Чим він лише не займався. Спочатку вчителював у Ніжинський, а згодом Немирівській гімназії. З 1855 служив чиновником у Петербурзі. Дружив з Тарасом Шевченком.

Але більше відомий упорядкованою 1864 року збіркою «Українські приказки, прислів’я і таке інше». У ній — 14183 приказки і прислів’я, і 505 загадок на додачу. Оскільки збірку перевидали 1986 року у США, а 1993 — у Києві, багато хто переконаний, що він — наш сучасник.

М.Номис (він же Матвій Симонов), 1823—1900.

12. Одним реченням і не скажеш про нього. Хоча…
Перший психолінгвіст!

Або ж основоположник психологічного напрямку у слов’янському мовознавстві. Вважав, що мову треба вивчати у тісному зв’язку з історією народу.

Писав про те, як у мові відбивається еволюція людської думки. І про те, що мова творить націю. Не терпів поняття «денаціоналізація».

І доводив, що всі мови мають невичерпні можливості для розвитку.

Олександр Потебня (1835—1891).

З Днем української писемності і мови усіх, хто цінує і святкує! Знання мови змінює кожного з нас. І кожен з нас змінює мову.

Від Аліна Акуленко

українська філологиня, телеведуча, кандидат філологічних наук

Один коментар до “Про тих, завдяки кому ми святкуємо 9 листопада День української писемності й мови”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *