Історія діда Савченка або «Дякую, що я народився!»

Правнук розповів всьому світові про свого прадідуся, який виліз із могили під час голодомору і прожив 97 років.

________

У документальній книзі «Історія села Липки»Попільнянського району на Житомирщині  Віктор Балтин  наводить список односельчан, дочасно загиблих від геноциду-голодомору 1932-1933 років. У тому списку – 302 селян. З них – 101 дитина.

–  Серед померлих від голоду могло бути й прізвище мого прадідуся  Антона Івановича Савченка, – стверджує студент коледжу  інформаційних технологій та землевпорядкування Національного Авіаційного університету Дмитро Чернецький…

Берегині села Липок

Ці дві жінки – як два сонця: усмішки не сходять з вуст, очі проміняться теплом, а серце – піснею. Без Оксани Минівни Ліптус та Станіслави Вікторівни Очеретянко не обходиться жодне свято у селі Липки Попільнянського району на Житомирщині. Всюди і  завжди – удвох. Пліч-о-пліч вже 60 років.

Долі цих двох жінок – жива історія українського села  у ХХ столітті. Обидві інвестували силу, молодість,  здоров’я, аби оживало  виморене репресіями, Голодоморами і Другою світовою війною село Липки.

Інна Поперешнюк — співзасновниця компанії «Нова Пошта», співвласниця ресторану «100 років тому вперед», бренд-амбасадор New Run, засновниця проекту для дітей-сиріт «Команда чарівників»

Інна Поперешнюк народилась та виросла у Полтаві, а потім закінчила Харківський національний економічний університет (ХНЕУ) за спеціальністю “Менеджмент організацій”. Після навчання в університеті працювала бухгалтером на заводі продовольчих товарів. А у 2001 році вони спільно з Володимиром Поперешнюком та  В’ячеславом Климовим заснували компанію “Нова Пошта”, вклавши лише $7 тисяч.

У 2001 році в Полтаві Інна Поперешнюк разом з партнерами заснували компанію «Нова Пошта», яка зараз є лідером ринку експрес-доставки. У 2016 році вона вийшла із складу акціонерів «Нова Пошта» і лишилась членкинею Наглядової ради та Головою Кадрового комітету.

Життєпис українського гумориста

Коли чуєш висловлювання тих, хто мав би по-державницьки опікуватися всім українським в нашій прекрасній Україні, що у нас нібито немає українського контенту для могутнього розвитку національного телебачення – то, окрім відомих класиків нашої культури, можна нагадати їм і велику кількість сучасних українських митців, яких, на жаль, мало знають в рідній країні і через таких «державників»…

Володимир Ємець зустрінеться з батьком, якого ніколи не бачив

Тільки на тому світі, куди недавно відійшов 81-річний народний художник Володимир Ємець, після сороковин смерті , він зустрінеться зі своїм значно молодшим батьком – Володимиром Ємцем. Комуністи вбили Ємця- батька за кілька місяців до народження його сина. Ємець – син ніколи не бачив батька.

Як танкіст став десантником

Оксана Радушинська

Ми навчалися в одній школі, в одному класі. Часом сиділи за однією партою. Він списував у мене уроки й інколи допомагав носити додому важкий портфель. А через два десятки років по завершенню школи я, журналістка, маю нагоду розповісти про нього не як про однокласника, а як про гідного захисника України. І превалюють у цьому матеріалі не ідеалістичні дитячо-шкільні спогади, а чіткі роздуми про армію, про життя, про війну, про гідність.

Сержант Олександр Щур – військовослужбовець однієї з військових частин Старокостянтинівського гарнізону на Хмельниччині.

Cакральні мотиви Олени Загребіної

Нещодавно у Чернігові відбулося відкриття персональної виставки відомої мисткині, сценографа, культурної діячки Олени Загребіної. Для цієї події свої зали люб’язно запропонував молодий, але вже добре знаний Library Art Center, куратором якого є художник Святослав Подлевський. Провокаційна назва виставки – «Рай» і стала приводом для приватної зустрічі та змістовно розгорнутої бесіди про сенс мистецтва, його призначення і місце сакральних або священних тем у творчості пані Олени.

Час і позачасся Юлії Бережко-Камінської

У світ вийшла нова книга молодої української поетки «Невідворотне»

Зізнаюсь чесно, моє ставлення до поезії завжди було спокійним і врівноваженим. Аж поки волею щасливого випадку, не познайомилась із відомою українською поетесою Юлією Бережко-Камінською. Знайомство було поспішним: я опинилась в одній з тернопільських бібліотек (для молоді та юнацтва), де й відбувалась зустріч із згаданою поетесою. Із завмиранням серця слухала поезію в авторському виконанні. Дивне  відчуття огорнуло: ніби знала Юлію відтоді, відколи  Небо стало Небом, а Земля – Землею.  Таке собі дежавю (фр. déjà vu).

Ольга Полевіна: Удачі – є!

Як письменнику, а, головне, журналісту, мені завжди цікаво, що відбувається в інших областях. Особливо – в галузі літератури. Тому часто спілкуюся з колегами, цікавлюся їхньою діяльністю, успіхами й досягненнями. Тож, звичайно, не могла не відреагувати на урочисту подію, що відсвяткували сусіді на теренах Кіровоградської області. Яку? Адже Кіровоградському обласному літературному об’єднанню «Степ» ім. В.Погрібного виповнилось 80 років… Тому і звернулась за інформацією до керівника Кіровоградського літобʼєднання «Степ», члена НСПУ і своєї давньої приятельки Ольги Полевіної.

Ольга Рєпіна: «Літтворчість як та Фронтира…»

Ольга Рєпіна відома не лише як письменник, журналіст та практикуючий психолог. На теренах України високо цінують її талант літературного та арт-критика.

У 2018 році Ольга продемонструвала також неабиякі організаційні якості – стала натхненником та ініціатором проведення Всеукраїнського літературного конкурсу прозових україномовних видань «DniproBookFest». Цього року конкурс вже вдруге сколихнув літературну громадськість, зібравши в Дніпрі справжнє сузір’я талановитих письменників.

Про літературні конкурси та інше ми й вирішили поговорити з Ольгою Рєпіною.