Як танкіст став десантником

Оксана Радушинська

Ми навчалися в одній школі, в одному класі. Часом сиділи за однією партою. Він списував у мене уроки й інколи допомагав носити додому важкий портфель. А через два десятки років по завершенню школи я, журналістка, маю нагоду розповісти про нього не як про однокласника, а як про гідного захисника України. І превалюють у цьому матеріалі не ідеалістичні дитячо-шкільні спогади, а чіткі роздуми про армію, про життя, про війну, про гідність.

Сержант Олександр Щур – військовослужбовець однієї з військових частин Старокостянтинівського гарнізону на Хмельниччині.

Cакральні мотиви Олени Загребіної

Нещодавно у Чернігові відбулося відкриття персональної виставки відомої мисткині, сценографа, культурної діячки Олени Загребіної. Для цієї події свої зали люб’язно запропонував молодий, але вже добре знаний Library Art Center, куратором якого є художник Святослав Подлевський. Провокаційна назва виставки – «Рай» і стала приводом для приватної зустрічі та змістовно розгорнутої бесіди про сенс мистецтва, його призначення і місце сакральних або священних тем у творчості пані Олени.

Час і позачасся Юлії Бережко-Камінської

У світ вийшла нова книга молодої української поетки «Невідворотне»

Зізнаюсь чесно, моє ставлення до поезії завжди було спокійним і врівноваженим. Аж поки волею щасливого випадку, не познайомилась із відомою українською поетесою Юлією Бережко-Камінською. Знайомство було поспішним: я опинилась в одній з тернопільських бібліотек (для молоді та юнацтва), де й відбувалась зустріч із згаданою поетесою. Із завмиранням серця слухала поезію в авторському виконанні. Дивне  відчуття огорнуло: ніби знала Юлію відтоді, відколи  Небо стало Небом, а Земля – Землею.  Таке собі дежавю (фр. déjà vu).

Ольга Полевіна: Удачі – є!

Як письменнику, а, головне, журналісту, мені завжди цікаво, що відбувається в інших областях. Особливо – в галузі літератури. Тому часто спілкуюся з колегами, цікавлюся їхньою діяльністю, успіхами й досягненнями. Тож, звичайно, не могла не відреагувати на урочисту подію, що відсвяткували сусіді на теренах Кіровоградської області. Яку? Адже Кіровоградському обласному літературному об’єднанню «Степ» ім. В.Погрібного виповнилось 80 років… Тому і звернулась за інформацією до керівника Кіровоградського літобʼєднання «Степ», члена НСПУ і своєї давньої приятельки Ольги Полевіної.

Ольга Рєпіна: «Літтворчість як та Фронтира…»

Ольга Рєпіна відома не лише як письменник, журналіст та практикуючий психолог. На теренах України високо цінують її талант літературного та арт-критика.

У 2018 році Ольга продемонструвала також неабиякі організаційні якості – стала натхненником та ініціатором проведення Всеукраїнського літературного конкурсу прозових україномовних видань «DniproBookFest». Цього року конкурс вже вдруге сколихнув літературну громадськість, зібравши в Дніпрі справжнє сузір’я талановитих письменників.

Про літературні конкурси та інше ми й вирішили поговорити з Ольгою Рєпіною.

Лариса Ніцой: «Ми відновимося, і все у нас буде на вищому рівні, неперевершеним» 

– Привіт, Ларисо! Нещодавно ти повідомила на ФБ, що стала рекордсменкою. За місяць 12000 хмельничан прочитали твою книгу «Незламні мураші». Захід відбувся в рамках флешмобу #плекаємоукраїнськумову.

Думаю, письменникам, та й усім нашим читачам, буде цікаво дізнатись, як почувається нова рекордсменка. Насправді, для кожного автора головне – щоб його твори читали, обговорювали, реагували на них так чи інакше. Що ти відчула, коли надійшло повідомлення про офіційно зареєстрований рекорд?

– Зраділа. Але ніколи не думала, що мені це ще й допомагатиме. Коли різні українофоби на телебаченні верещать, що я нічого не досягла в житті, що я будки за своє життя не збудувала, то я усміхаюся. Мої книжки читають українські діти. Їх купують батьки і вчителі. Усі хвалять. На моїх книжках підростає покоління українців. Моя книга увійшла в книгу рекордів України… Будка? Ну й мірки. Україножери України міряють Україну будками. Які люди, тим і міряють.

Майор Олександр Петрук: «Кожен, хто живе в Україні, повинен тримати в душі і в серці свою країну, бути українцем!»

Йому, як і незалежній Україні, – двадцять вісім. Утім йдеться не про життєвий вік, а про строк служби в Збройних Силах України. «Маю двадцять вісім «календариків!» – говорить він, розповідаючи про літа, віддані військовій стезі. Закінчивши у 1991 році Калінінградське військове авіаційно-технічне училище за спеціальністю «радіотехнік», 27 липня, згідно з розподіленням, прибув до Старокостянтинівського гарнізону, що на Хмельниччині. А вже 19 серпня у Москві стався путч, по якому розвалився Радянський Союз. Перші місяці незалежної України, військова присяга на вірність її народу і – понад чверть віку у камуфляжі та з… піснею.

Начальник 42 Гарнізонного будинку офіцерів, активний волонтер Творчої сотні «Рух до перемоги» майор Олександр ПЕТРУК із початком збройного вторгнення російських військ на територію України, побував на війні спершу в якості співочого армійця.

Іван Камінський: Приємно, що комусь моя робота потрібна

Моєму співрозмовнику з міста Бучі, що на Київщині, Івану Камінському, всього дванадцять, а він самостійно пробує заробляти кишенькові гроші, будує плани на завтрашній день  і вірить у те, що майбутнє рідної України  неодмінно буде світлішим і чистішим. 

– Іване, ти, мабуть, один із наймолодших в Україні редакторів газети, яку сам заснував у дев’ять років, сам видавав і розповсюджував. Що надихнуло на це? Яка нині доля видання?

– Одного дня (а точніше – 15 червня 2016 року) я лежав без діла на ліжку, і не знав, чим себе зайняти. Ну що робити, якщо таку довгоочікувану поїздку в море скасували? Так ось, я лежав і згадав одну історію…

Родом з України

Проект, про який “Еліта” розповідала раніше, репрезентує  30 успішних вихідців з України, які роблять кар’єру у Чеській Республіці, руйнуючи стереотип про «некваліфікованого» українського заробітчанина.

Йдеться про топ-менеджерів і вчених, банкірів і художників, реставраторів та лікарів, спортсменів і музикантів, а також генетиків, біохіміків, програмістів, архітекторів, інженерів-конструкторів, хореографів, солістів опери і балету та навіть паркуристів. Їхні професійні успіхи, життєву філософію та хобі. Звичайно, серед них є чимало унікальних українських жінок.

Ось, розповіді саме про таких:

Вячеслав Биковець: Не треба малий і середній бізнес доводити до крайнощів чи експериментувати над ним

Вячеслав Биковець — генеральний директор Спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України. Майже двадцять чотири роки своєї громадської діяльності віддав саме цій організації. Під час зустрічі говорили з ним про справи спілчанські, зокрема, проблеми малого і середнього бізнесу, нинішню економічну ситуацію в Україні та перспективи розвитку держави, а також про речі, які є невід’ємними від кожного з нас, чим би не займалася людина і яку б посаду не обіймала.