Леся Мудрак: Для культури не було ніколи «легких» часів

Щастя і біль водночас: як це бути дівчиною-письменницею 

Бути дівчиною-письменницею – це щастя і біль водночас. Ортодоксальні чоловіки, звинувачували мене, дівчину, свого часу, в «пропаганді порнографії», ледь не в «розбещенні молоді» за мою еротичну поезію. ПЕРЕЖИЛА. Тяжко. Зішкрябуючи себе з асфальту. Тепер загартована.

Я не вважаю, що цілісну літературу варто розділяти за гендерним принципом. Дослідниця літератури М. Зав’ялова, наприклад, констатувала: не існує “чоловічої” літератури, а радше світова, в якій “жіночій” або не було місця, або її проголошували другорядною, “поганою”. За саркастичними словами письменниці та філософині Оксани Забужко, визнання “жіночності” літературного твору приховує “зниження рангу”, тому доводиться виправдовуватися, “ховати її під корсет “мужності”.


Карантин – перерва у житті прихованого інтроверта 

Якраз перед початком пандемії світ побачила моя нова книга поезопрози «Поміж жіночих звивин» в межах книжкового проєкту журналу про українців «O’Ukraine». Презентації  відбулися в Литві, Білорусі, Дніпрі, Чернігові, театралізоване дійство за режисури Сергія Архипчука і завдяки Ірині Батько-Ступці, у столичному театрі «Сузір’я». Мало бути цікаве турне Україною… Але так склалися обставини, що тепер – пауза… можливо, затяжна.

Карантин – це проблема побуту. Підтримую розумні дії по запобіганню епідемії:  придбала засоби захисту, запаси їжі тощо. Що стосується роботи – то в мене її, на фрілансі, вистачає. Окрім того, радо підтримую молодих авторів, редагую, пишу передмови, відгуки, почасти займаюся перекладами, «журю» конкурси.

Якщо говорити відверто я прихований інтроверт. Тижнями би не виходила з хати. Мені добре з самою собою, в собі, в домашньому часопросторі. Можу не спілкуватися днями і не виникає потреби. Тому, як писав на своїй сторінці чудовий поет Тарас Федюк, нічого особливого у житті не змінилося. Такою ж була реакція на карантин і в перші дні.

Моя екстравертивність набута. Хочеш вижити мусиш крутитися. Аналізуючи оці всі карантинні дієти і детокси, читання мотиваційних книг і курсів, в’язання гачком, йога на балконі, прямі ефіри розумію, що це намагання екстравертів довести, що вони живі і дієві. Як підсумок, з кожної шпарини на тебе ллється всіляке: кількість смертей на день, маски і рукавички онлайн, вічні майстер-класи і тд. Це все паніка: бути смертним, бути забутим, бути збіднілим… Як результат хочеться нічого не знати, ні про що не чути, нічого ні з ким не обговорювати.

Двоє дітей – це моя щоденна ситуація, з якою я маю справлятися (сміється). Для цього має бути самодисципліна, і, в будь-якому разі, жодної паніки. Карантин – перерва. Час набутися собою. Пізнати внутрішній світ своєї родини. Час на незавершені справи, на перезавантаження і самоудосконалення. Адаптуватися до нових умов допомагає кава.


Як карантин допоможе: про пошук себе і вихід в онлайн

Я для себе диференціюю творчість і публічність. Творчість – глибокоінтимний пошук себе, розкриття своїх прихованих можливостей, кропітка робота над собою. У цьому сенсі карантин не тільки не завадить, а навіть допоможе. Справжнє мистецтво  потребує інтровертованості і самоізоляції, про які я вже висловилася вище. 

Інша річ – презентація себе у суспільстві, видання та розповсюдження книжок. Вочевидь, у період епідемії ці усталені традиції будуть пришвидшено розвиватися в онлайні. Це нині актуальний формат, програмні засоби дозволяють, звісно, не безпосередній контакт з читачем, та все ж певну персонофікацію. Можливо, час звернути увагу на фейсбук та інстаграм в іншому ключі, за прикладом фітнес-тренерів і мотиваційників, але з боку літератури. На жаль, не всі письменники, особливо старої генерації, готові до нових форм самореалізації.  


Підтримати емоційний тонус нації:
що може мистецтво в складні часи

На мій погляд, для культури не було ніколи «легких» часів. Говоритиму про літературу, бо вона – в мені (сміється). У радянську епоху існувала цензура і політизація. Ми пам’ятаємо скільки талановитих письменників зазнали репресій, позбавлення права на друк. Незважаючи на обставини, високохудожні твори пережили час і «складність». Наразі література залишена державою напризволяще. Письменники мають виживати, заробляючи гроші іншим, часто віддаленим від творчості, способом.

Звісно, література може допомогти підтримати емоційний тонус нації, додати віри у позитив, дозволити авторам відчути себе «пророками і месіями», бо саме в цей період їх читають і дослухаються… 

У одному з недавніх досліджень йдеться про те, що сучасні митці досягли визнання не завдяки таланту, а через особливе ставлення до них у суспільстві. Йдеться про суб’єктивність, людський чинник і різні точки дотику. Той факт, що про сучасне мистецтво існує стільки неоднозначних думок, свідчить про цікавість до феномену як такого. Процес творення – це емоції, думки, рефлексії митця. Через суб’єктивне сприйняття глядачем-читачем цінність творів збільшується, як на мене. Авторське бачення отримує нову інтерпретацію. Сучасне мистецтво – це синтез, синкретизм і прагматика.  Я його бачу саме таким.

Якою буде культура після карантину – на жаль, нічого з цього приводу не спадає поки на думку… Але, думаю, що нарешті всі зможуть «оцінити» розкіш людського спілкування… і каву в кав’ярні.

 

Поетка, вільна акторка та журналістка у сфері культури.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *