У грудні 2004 року я стояв у почесній варті біля труни міністра транспорту та зв’язку України Георгія Кірпи.
Познайомилися ми ще в 1990-х, коли я працював заступником начальника управління зовнішніх зв’язків Укрзалізниці, а він очолював Львівську залізницю. Восени 2003 року, коли мені запропонували посаду керівника департаменту зовнішньоекономічної діяльності Міністерства транспорту України, Георгій Кірпа особисто провів зі мною співбесіду. Після неї дав доручення оформити мене на цю відповідальну посаду.
Важко пригадати все, що зробила ця людина для розвитку транспортної інфраструктури та залізничної галузі України. Навіть неповний перелік її справ вражає масштабом:
- завершення будівництва автомобільної траси Київ – Одеса;
- проведення днопоглиблювальних робіт на каналі Бистрому в гирлі Дунаю;
- відновлення внутрішнього авіасполучення між містами України;
- будівництво прикордонної застави на острові Тузла;
- будівництво в Севастополі будинку такої якості й архітектурного рівня, що споруди, зведені тодішнім мером Москви, не йшли з ним у жодне порівняння;
- приєднання України до європейської міжнародної залізничної конвенції КОТІФ;
- відновлення транзитної ділянки залізниці європейської колії 1435 мм у Закарпатті;
- вирішення проблеми багаторічної черги на житло для працівників Укрзалізниці;
- підвищення заробітної плати залізничникам у чотири рази за два роки;
- реконструкція будівлі Міністерства транспорту в грудні 2003 року;
- відновлення історичної правди про першу залізничну колію на території України – Перемишль – Львів;
- масштабна реконструкція залізничних споруд, станцій, вокзалів і привокзальних площ по всій Україні;
- припинення бартерних розрахунків і перехід на грошові;
- спорудження в рекордно короткі строки Південного залізничного вокзалу в Києві та храму поруч із ним;
- створення політичної партії «Відродження»;
- започаткування будівництва автомобільно-залізничного мосту через Дніпро;
- започаткування будівництва залізничного вокзалу на станції Дарниця.
І, можливо, одна з найважливіших речей, про яку згадують не так часто, – зміна дати святкування Дня залізничника. За ініціативи Георгія Кірпи Україна відійшла від усталеної радянської традиції відзначати професійне свято в першу неділю серпня. Новою датою стало 4 листопада – день прибуття першого пасажирського поїзда до Львова в 1861 році.
Цей перелік далеко не повний. Переконаний, що ті, хто працював із Георгієм Кірпою, знають чимало інших історій і пам’ятають його справи. Буду вдячний, якщо поділитеся ними в коментарях.
З Днем залізничника, друзі!
Вічна пам’ять Георгію Кірпі.
Вірю, що про цю непересічну особистість ще будуть написані книги й зняті фільми. Його масштаб діяльності, енергія, вимогливість і здатність втілювати великі задуми заслуговують на те, щоб залишитися в історії України.
