Поділюся щойно почутою історією.
Мої знайомі побували на гостині в Грузії, де за спільним столом зустрілися українці та грузини. Здавалося б, найпростіший шлях для порозуміння двох пострадянських народів – перейти на російську. Але весь вечір за столом лунала виключно англійська.
Чому так? Бо і свідомі українці, і свідомі грузини добре знають російську. Проте ще краще вони усвідомлюють її ціну. Для них російська сьогодні – не «мова міжнаціонального спілкування», як нам десятиліттями нав’язували, а мова окупанта, мова ворога, яка несе руйнування.
Слухала цю розповідь з великим задоволенням, бо ж це приклад, хай, можливо, і поодинокий, прояву поваги до кордонів одне одного, усвідомлення того, що вільним людям вільного світу більше не потрібен імперський “посередник” для дружби.
