Краса – це не лише вдала зачіска чи колір волосся, а й уміння побачити власну особливість і підкреслити її. Перукарка Юлія Гвоздь переконана, що в роботі з образом немає універсальних рішень: те, що пасує одній людині, не обов’язково прикрасить іншу. Вона стежить за модними тенденціями, але ставить індивідуальність вище за моду, любить творчість і навчання, а ще мріє про незвичайний простір краси, де можна буде не лише подбати про зовнішність, а й відпочити душею. Ми поговорили з Юлією про пошук себе, особливості перукарської професії, красу та мрію, яка могла б стати місцем відновлення для багатьох людей.
– Юлю, розкажи трохи про себе. Якою ти була в дитинстві й чи уявляла тоді, ким станеш?
– Не всі знають із дитинства, ким хочуть стати. У мене думки про майбутню професію з’явилися вже в підлітковому віці. Чомусь розглядала три варіанти: пластична хірургиня, журналістка, а ще мене цікавила філософія.
Коли ж дійшло до вибору, довелося зважати на практичні обставини. Батьки не могли фінансово забезпечити мені навчання на пластичного хірурга, журналістика здавалася доступнішим варіантом, але зрештою переміг практичний підхід – я вирішила стати економісткою. Нею і стала. І знаєте, анітрохи не шкодую!
– Чому ти згодом обрала перукарську справу? Це була випадковість чи свідоме рішення?
– Не можу сказати, що це була випадковість. Тут усе склалося разом: цікавість, хобі, думка «а чому ні?». Але стовідсотково першопричиною стала творчість цієї професії.
Необов’язково, до речі, знати, ким хочеш бути, у п’ять, вісімнадцять чи навіть двадцять п’ять років. Ми ж шукаємо себе! Я навіть учителькою була, і це було круто. Для мене знання – джерело ефективної співпраці з власними нейронами. Будь-які знання! Я б навчалася все життя, мені б хоча б 48–54 години на добу (усміхається). Мені здається, життя теж керує нами, підказує напрямки. Зараз вже точно знаю, що моє, яке моє, де моє, хто я, чого хочу, хто зі мною і з ким я.
– Що тобі найбільше подобається у твоїй роботі, а що буває найскладнішим? Кажуть, перукар для клієнта іноді ще й психолог. Чи погоджуєшся з цим?
– Ой, це щось неймовірне! Про кожен робочий день можна книжку писати – мабуть, не вистачить і пів життя, щоб усе розповісти. Тому почнімо з козирів!
Психолог я? Та ні, психіатр! (Сміється.) Але справа не лише в тому, що комусь потрібно виговоритися. Є велика різниця між майстром, який працює переважно зі своїм колом клієнтів, і тим, хто працює з усіма підряд. Своїми клієнти стають не просто так. Я навіть думаю, що який перукар, такі й клієнти. Як не крути, але люди певним чином знаходять одне одного.
А далі починаються історії! Є такі, про які стороннім краще й не знати. Я пам’ятаю їх усі. Робота з людьми непроста, але саме в цьому її цікавість.
Для мене багато що залежить від погляду на ситуацію, нервової системи, сприйняття, а не лише від досвіду. Це як із картиною: починаєш працювати, не завжди одразу розумієш, що вийде, а потім удосконалюєш результат. Якщо щось не вдалося, шукаєш спосіб виправити. Важливо вміти знаходити рішення за будь-яких обставин.
– Чи помічаєш ти, як змінюється настрій людини після вдалої зачіски? Чи може така зміна додати впевненості?
– Звісно! Краса породжує щастя. Коли людина собі подобається, це додає їй упевненості. Але тут дуже важливо відчувати клієнта й не поспішати з радикальними змінами.
Для когось змінити зачіску – справжнє випробування, навіть стрес. Це потрібно поважати. Не готовий – не роби. А якщо вже наважився, тоді гра починається!
Я за те, щоб допомагати людині побачити себе по-новому, але не перетворювати її на когось іншого. Мені важливо, щоб людина залишалася собою й подобалася собі.
– Що для тебе означає краса? Чи змінилося твоє уявлення про неї з роками?
– Не думаю, що саме ставлення до краси з роками кардинально змінюється, хоча погляди, звичайно, можуть уточнюватися. Для мене це передусім розуміння того, що пасує конкретній людині.
Я з тих перукарів, які стежать за трендами, але завжди залишаються на боці індивідуальності. Працюючи з кольорами й образами, я зрозуміла, наскільки важливо розрізняти теплі та холодні відтінки. Не потрібно всім неодмінно прагнути тепла лише тому, що комусь воно здається привабливішим. Холодне – це зовсім не означає щось неприємне! Коли підбираю образ, насамперед визначаюся з колірним напрямом – холодним чи теплим. А вже потім працюю з формами, стилями, геометрією та іншими деталями.
Та найважливіше – бачити людину, а не просто працювати за схемою. Мене завжди надихає те особливе, що є в кожному з нас. Саме його хочеться підкреслити.
– Як ти ставишся до модних тенденцій? Чи важливо йти за модою, чи краще шукати власний стиль?
– Я за те, щоб ми собі подобалися, дбали про себе, ходили до перукарів і косметологів, робили манікюр. Але водночас я проти подвійних стандартів краси, нав’язливого маркетингу й бездумного наслідування модних блогерів, які спонукають людей змінювати себе всіма можливими способами.
Невже не зрозуміло, що так ми ризикуємо стати однаковими? Мода може надихати, підказувати нові рішення, відкривати цікаві поєднання. Але вона не повинна диктувати, якими нам бути. Усе має пасувати саме тобі. Ти повинна подобатися собі, а не відповідати чиїмось уявленням про ідеал. Мене завжди надихає особливе в людині – те, що підкреслює її неповторність.
– А яка ти поза роботою? Що тебе захоплює, надихає, допомагає відновлювати сили?
– Життя однозначно цікаве! Хоча головну проблему сьогодення всі ми добре знаємо. Але треба жити, всупереч обставинам.
Люблю готувати. Щоправда, для цього потрібні час і сили, а їх не завжди вистачає. Але все одно намагаюся, щоб усі були нагодовані (усміхається).
Ще одне моє захоплення – дизайн одягу. Люблю створювати речі для близьких, дарувати їх. І що цікаво, мені постійно хочеться ще й ще! У цьому є якась магія. І головне – я ніяк не можу зупинитися.
– Про що мрієш?
– Хочу студію нестандартної краси у староукраїнському стилі, але з соціальним складником. Це має бути місце, де можна не лише попрацювати над зовнішністю, а й подбати про внутрішній стан. Уявляю там кабінет психолога, тайський масаж голови, дитячу кімнату, кімнату антистресу, де можна бити посуд, кричати, стрибати й випускати емоції, невеликий кінозал та багато іншого.
Кожна людина часом мріє кудись прийти й просто насолодитися атмосферою, відчути, що тут можна видихнути, побути собою, відновити сили. Я хочу створити простір для тих, хто прагне жити в гармонії із собою та власною нервовою системою.
То, може, хтось готовий вкласти гроші в таку креативну ідею? (Сміється.) Мені здається, таке місце було б справді потрібне багатьом.
– Що б ти порадила жінкам, які звикли дбати про всіх навколо, але часто забувають про себе?
– Комусь потрібно дбати і про них. А якщо навіть ніхто не може цього зробити, обов’язково подбайте про себе самі.
Знаходьте час для власних бажань і радощів, не відкладайте життя на потім. Дозволяйте собі відпочивати, займатися улюбленими справами, змінюватися й радіти собі. Адже турбота про себе – це не примха, а необхідність.
