Автор: Ігор Рубцов
Мистецький тил – опора нашим захисникам
Перед імпровізованою сценою у столичному бомбосховищі трошки людно не через тривогу. Хоч війна триває, знайшлася пара годин в щільному графіку майстрів слова навіть для лірики. Звісно, говорили про війну, про фронт, але не оминули і тему кохання. Можливо, тому що дві поетеси: Лілія Батюк-Нечипоренко і Тетяна Череп-Пероганич не такі класичні богемні жінки, зайняті творчістю і побутом, але й невтомні волонтерки. Все, що виходить з-під їхніх рук, потрапляє на передній край, оберігає бійців, підтримує фізичний стан і боєздатність. Лілія – майстриня з виробництва маскувальних засобів і швейної продукції. Тетяна – чарівниця, що створює енергетичні поживні батончики. Сьогодні саме це є основною діяльністю добрих моїх знайомих, яких раніше знав тільки як творців нашої культури. Як фотограф, я пильно вдивляюся в лиця людей – відвідувачів різних заходів. Така моя непрофесійна, але набута навичка. І що я бачу і відчуваю по присутніх? Та тут всі волонтери! Навіть виникло враження, що волонтерство – одна з наших національних рис. Ні? Тут, у бомбосховищі і в багатьох інших закапелках, де тільки можна, триває безперервна робота. Нас привчили не сподіватися на тих, хто за посадами мусять опікуватися безпекою держави, забезпеченням війська, а щось робити самим. Бо у нас такий ворог. Задля підриву його, вражини лаптєногої, сил доводиться концентрувати можливості, про які раніше ми не здогадувалися.
Тому вчора ми збиралися в таких умовах, які ви бачите: бомбосховище, труби, якісь щитки, комунікації, приміщення, де виробляється маскувальна сітка. Хто би подумав, ідучи повз будинок? І слово митців. Та ще й у такий день, коли всі ми на деякому підйомі настрою через події на передку. Херсон – наш!!! Він таким був і ніхто його не віддасть. А далі – інші наші міста, території, все до останнього метра. Люди пера доводять, що можуть дати для перемоги більше, ніж слово. Моє спостереження підтвердив один із героїв, присутній на вечері поезії і пісні, який нині в Києві реабілітується після госпіталю. Значить творча майстерня діятиме надалі. Попередньо є інформація про наступну зустріч, про що я не беруся розголошувати. Це тилова військова таємниця, яку розкриють організатори. І, нарешті, ящичок для донатів на армію наприкінці зустрічі був не порожнім. Тихо радію!
