(згадане із часів “буде хліб – буде пісня”)
Колись вчителька дала мені слова вивчити на вечір, ще й наказала прийти на виступ із пшеничним снопом. Так треба по сценарію. А снопа, каже, візьмеш у передового комбайнера дядька Василя, якого цим снопом на обжинки нагородили.
Мені не хотілося цього снопа, але вчителі мали авторитет тоді, і їхні накази треба було виконувати. Поплентався я до дядька Василя. А його діти на подвір’ї рибу чистять. Питаю: «Де старий ваш?» – «Немає. Мама є». Тітка снопа не дає, каже, дядька треба почекати. І я, як той дурень, чекаю дядька. Чекаю довго, мобільних не було. Приходить дядько, дивується, що я до нього. Давай довго і нудно розпитувати, для чого сніп, що за вечір, хто це таке придумав, чи верну я снопа. Нервую, думаю, та краще вже скажи – болт вам від комбайна, тобі і вчительці твоїй, а не сніп! І я собі піду, буде “отмазка” для вчительки – дядько снопа не дав, ідіть тепер самі просіть у нього.Але він, як на зло, виніс із хати того снопа, якимись кольоровими стрічками перемотаного, вже обсипатися зібрався. І каже: “На, тільки дивися мені, щоб не загубив, цілого принеси, бо я з тебе снопа зроблю, такий та сякий”.
А я ж гадав інакше, що він спочатку скаже: забирай цього снопа і не приносить, а то тільки кубло для мишей у хаті! Думав, премію передовик вже давно пропив, а сніп цей йому ні до чого.
Пруся, значить, із цим снопом. У школі пильную, щоб хлопці ним у футбол не грали, щоб малеча на колоски не розібрала, щоб не підпалив якийсь дурень, врешті-решт.
І тут цей виступ має бути, а вчителька каже щось на кшталт – та забери нафіг цього снопа, він тут не вписується, тягаєш його, як торбу з дустом! Я сценарій переробила, без снопа краще буде.
Так образливо стало. Наче я сам захотів цього снопа приперти. Довелося віднести його назад передовому комбайнеру. Тільки спину дядьку поморочили.
…Дядько Василь давно пенсіонер, кілька разів підвозив його. Не ворушив спогади, думаю, він уже й не пам’ятає цю історію зі снопом.
