Сорок років поспіль Валентина Федорівна Степанюк навчає дітей українській мові та літературі у Липківській середній школі імені М.І. ШпакаПопільнянського району на Житомирщині. Сільська вчителька є водночас депутатом районної ради двох скликань, авторкою книги «Голос пам’яті» та лауреатом Житомирської обласної краєзнавчої премії. А спільний педагогічний стаж чотирьох поколінь родини Степанюків-більше 125 років.
Правнук розповів всьому світові про свого прадідуся, який виліз із могили під час голодомору і прожив 97 років.
________
У документальній книзі «Історія села Липки»Попільнянського району на Житомирщині Віктор Балтин наводить список односельчан, дочасно загиблих від геноциду-голодомору 1932-1933 років. У тому списку – 302 селян. З них – 101 дитина.
– Серед померлих від голоду могло бути й прізвище мого прадідуся Антона Івановича Савченка, – стверджує студент коледжу інформаційних технологій та землевпорядкування Національного Авіаційного університету Дмитро Чернецький…
Ці дві жінки – як два сонця: усмішки не сходять з вуст, очі проміняться теплом, а серце – піснею. Без Оксани Минівни Ліптус та Станіслави Вікторівни Очеретянко не обходиться жодне свято у селі Липки Попільнянського району на Житомирщині. Всюди і завжди – удвох. Пліч-о-пліч вже 60 років.
Долі цих двох жінок – жива історія українського села у ХХ столітті. Обидві інвестували силу, молодість, здоров’я, аби оживало виморене репресіями, Голодоморами і Другою світовою війною село Липки.
Ольга Дубовик
Світлини автора та Миколи Сергійчука
На Вижниччині з величезним успіхом пройшов XXVI Міжнародний гуцульський фестиваль
А знаєте що? Я побувала в Україні. Омріяній. Випещеній глибоко в душі. Жаданій. Там хочеться дихати на повні груди, співати й танцювати. Там все – від мови до наїдків сутнісно є українським. Саме такою – Українською – мрію бачити всю Україну – від Сум до Херсона, Одеси й Сімферополя, від Луцька до Луганська й Донецька.
Пережите на війні не забувається, але й не може довго ховатися в глибині душі. У цьому свято переконаний воїн, який став письменником.
Запам’ятайте це ім’я – Василь Піддубний. Втім, «імен» у нього багато : «Стівен Робертс», «Дубок», «Вася Дубовик», «Кіт», і навіть «Ісус». Хто він? Птах, що вилетів із клітки буднів? Романтик, який зійшов зі сторінок пригодницьких оповідей про море, кораблі з вітрилами і піратів? Яскрава комета в сучасній українській літературі ? Усе одразу. Та насамперед – воїн із гострим чуттям справедливості, котрий добровільно пішов боронити Україну у 2014 –му.
За три роки російсько-української війни Василь був і снайпером, і кулеметником-розвідником. А нині – успішно воює на інформаційному фронті. Автор романів «Холодне серце», «Піастри! Піастри!». Генератор ідеї, упорядник та видавець вже двох томів книги «Слово про війну», де зібрані живі, яскраві, страшні, справжні оповідання-спогади мужніх чоловіків . До того ж, Василь -ще й художник, який малює … все ті ж романтичні місячні ночі, морську далеч і героя , чий погляд стримить десь ген за горизонт.