Вийшла нова обласна літературно-мистецька газета «Струна»

Друзі, у мене чудова новина! Я створив нову обласну газету –  літературно-мистецьке видання «Струна». Сьогодні,  11 листопада, видав перший номер. І це не лише день народження нової газети. Сьогодні також день народження найменшого з перших моїх 5-ти онуків-хлопців (далі ще молодші дві дівчинки)  Сергійка  Півторацького, якому 9 років, меншого синочка доньки Тетяни і її чоловіка Сергія. А ще сьогодні – День незалежності Польщі, моєї давньої симпатії і  любові.  Власне, я й «припасував» вихід газети на цю дату.

Про тих, завдяки кому ми святкуємо 9 листопада День української писемності й мови

Для того, щоб ми у ХХІ столітті могли писати про українську писемність, чимало людей в попередні століття доклало сил, здоров’я і подеколи грошей до того, щоб ми могли навчитися писати українською взагалі.
Згадаймо тих, хто так або інакше долучився до зародження, розвитку й становлення української писемності і мови. Не всі з них були філологами у класичному значенні цього слова, і багато хто з них не був науковцем. Але вони робили, що могли. Тому 9 листопада — їхнє свято.

Розроблено новий Закон про перевірки суб’єктів господарювання. Що зміниться?

Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства розроблено оновлений Закон «Про основні засади державного нагляду (контролю)», який передбачає змінений підхід до проведення планових (позапланових) перевірок, перевірок з питань дотримання ліцензійних умов, а також процедури оскарження результатів заходів контролю.

Дія Закону не поширюватиметься на відносини, що виникатимуть під час здійснення заходів податкового контролю, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного ринкового нагляду та контролю нехарчової продукції, державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин тощо.

“Десять коментарів, які я так ніколи й не написала. Хоча хотілося…”

1. Яке жахливе фото. Краще б я це ніколи не бачила, а ви ніколи так не фотографувалися.

2. Якщо я полайкаю твій вірш, то помру від сорому, що хтось бачить мій лайк. Прошу тебе, тримай свої рими в собі. Бо ти наражаєш мене на небезпеку.

Збаразька санаторна школа-інтернат стане ліцеєм

Впродовж останніх років в Україні впроваджується реформа інтернатних закладів – деінституціалізація (ДІ). Так, у 2017 році Кабінет Міністрів України затвердив Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей (закладів, в яких діти перебувають цілодобово)та план заходів з її реалізації, у якій підкреслюється, що найкращим середовищем для розвитку та виховання дитини є сім’я.

Що ж таке Деінституціалізація?

Народ та еліта

Просторами ФБ ширяться нарікання на український народ. Мовляв, народ сам винен в тому, що живе у злиднях та у середовищі ворожої, кічевої культури. Я й сам мав чимало претензій до своїх посполитих співвітчизників. Насамперед, це стосувалося вибору 1 грудня 1991 року, коли громадяни УССР проголосували за державну незалежність України, але розбудовувати її доручили не тому, хто її любив – рухівцю В’ячеславу Чорноволу, а тому, хто її використовував – комуністу Л. Кравчуку. Втім, це вже історія.

Маленькі Прометеї

(колишнє і теперішнє унікальної традиції перенесення живого вогню)

Середа та четвер напередодні Великодня – улюблений день у маленьких горян-гуцулят. Бо можна «іти в кукуци»: прийти до господи сусідів, хрещених, родичів, сповістити їм, що скоро Великдень і отримати кукуци (ритуальне печивко і подарунок). До печивка, або булочок, дають дитині яблучко, а як дорога дитина (похресник чи просто улюбленець) – то й писанку, а також іграшку якусь гарну і цукерки.

Пироги з карамельками

Колгоспне село 60—70-х років, оспіване сонмом українських радянських літераторів. Воно ще не вийшло із зашпорів сталінщини та малєнковщини, коли податком обкладалося кожне садове дерево, коли свинячу шкуру треба було здати, коли город нарізали так, щоб селянин і не здох, але й не забагатів. Вчителям, скажімо, не більше 25 соток, а простим селянам можна й більше. Але часто так, як у моїх батьків — нарізали по кілька соток у різних місцях. І кожну весну батько лаявся та бив бідну коняку, адже ж треба було і город зорати, і в сусідський не заїхати і все це на куцих сотках.

Життя після карантину

Життя після карантину буде. Хоча дехто живе так, нібито – ні. Ніби карантин – крапка цивілізації.

А він – не крапка. І навіть не кома. Швидше – двокрапка: після якої завжди йде роз’яснення того, про що йшлося раніше. Або приходять невблаганні наслідки.