Луцьк – вражаюче місто

Луцьк. Вражаюче місто.
Луцьк перестрибнув Львів. За тиждень перебування я не почула в Луцьку російської мови окрім одного разу, коли учень у школі сказав: «Пріятного апєтіта». Ми його погладили по спинці і сказали, що треба говорити “смачного”. Оце й усе.

Розмова з духами землі

Знаєте, хто зображений на «картинці для привернення уваги»? Авжеж не знаєте! Втім, сучасні українські письменники — це не «зелені» купюри номіналом в $100, щоб їх усі пізнавали «в обличчя» та любили…

Ну гаразд, відкрию нікому не цікаву таємницю: це сучасний український письменник Володимир Даниленко. Не надто важливо, коли і як ми познайомилися, хто з нас що написав, хто чим уславився і хто крутіший. Ми обидва ще живі, а тому все у нас ще попереду. Як казав П’єр Паоло Пазоліні: Поки ми живі, нам бракує сенсу, а мова нашого життя… неперекладана: це хаос можливостей, це безперервний пошук зв’язків і смислів. Смерть блискавично монтує наше життя, вона відбирає найважливіші його моменти… і вибудовує їх у певну послідовність… Життя може висловити нас тільки завдяки смерті”. Отже, помремо — тоді за деякий час (десь років через 50) побачимо, хто з нас ким був в українській літературі.

Але я назавжди запам’ятав один вислів Володимира — про це й мова…

Керівник чи самодур?

Є такий один відомий вислів про те, що завдання лідера в тому, щоб у його колективі було більше лідерів, а не в тому, щоб було більше тих, хто слідує за лідером.

Чи всі керівники знають про це? Чому інколи трапляється бачити перед собою не мудрого, завбачливого, ерудованого керівника, а звичайнісінького самодура в піджаку й краватці, якому невтямки, що ключ до ефективного керівництва – це саме сильна підтримка з боку підлеглих.

Метраїзм

Такого слова, як «МЕТРАЇЗМ», ви не знайдете в жодному словнику. І не дивно: адже його утворив особисто я від слова «метр». Тут мається на увазі не одиниця виміру, а метр як «вчитель, наставник, майстер, визнаний авторитет». Та це лише усталене словникове визначення. Бо на практиці в літературному середовищі (а також, наскільки я можу судити, і в інших різновидах мистецтва) метр — це пихата зарозуміла істота, яка сама себе вивищує над рештою «смертного бидла», самоізолюється від людей.

От саме таку ментальну хворобу я й називаю метраїзмом. І завжди просив всіх і кожного: якщо помітите в мені бодай зачатки отакої хвороби — візьміть мене за комір сорочки й добряче потрусіть. А якщо ні — то можете навіть каменюкою в мене жбурнути! Дозволяю…

Берегині села Липок

Ці дві жінки – як два сонця: усмішки не сходять з вуст, очі проміняться теплом, а серце – піснею. Без Оксани Минівни Ліптус та Станіслави Вікторівни Очеретянко не обходиться жодне свято у селі Липки Попільнянського району на Житомирщині. Всюди і  завжди – удвох. Пліч-о-пліч вже 60 років.

Долі цих двох жінок – жива історія українського села  у ХХ столітті. Обидві інвестували силу, молодість,  здоров’я, аби оживало  виморене репресіями, Голодоморами і Другою світовою війною село Липки.

Чи є різниця?

Нащо ви приліпили цю брехню?
«Для мене є різниця», «мені не однаково». Знайомі наліпочки? Весь фейсбук, усі фото ними позначені.
Вам є різниця, на відміну від президента, як називаються вулиці? Вам є різниця, кому стоять пам’ятники? Вам є різниця, чиї герої?

Ви впевнені в цьому, що вам є різниця?

Чому ж тоді у вас на сторінці дописи російською мовою?

Подбали про пташок

Мій молодший син другий рік ходить до Пласту. Є в них зошити, куди вони щодня записують свої добрі справи.

– Мамо, – сказав мені наш маленький пластун.  – А допоможи мені щось зробити доброго.

Про те, що добрі справи легше робити гуртом, кажу йому постійно. Тож ми разом почали «творити добро»: поливали квіти, прибирали в кімнаті. А потім ще долучили татка і почали майструвати годівнички для птахів. Адже на вулиці добряче похолоднішало.

Облом зі снопом

(згадане із часів “буде хліб – буде пісня”)

Колись вчителька дала мені слова вивчити на вечір, ще й наказала прийти на виступ із пшеничним снопом. Так треба по сценарію. А снопа, каже, візьмеш у передового комбайнера дядька Василя, якого цим снопом на обжинки нагородили.

Мені не хотілося цього снопа, але вчителі мали авторитет тоді, і їхні накази треба було виконувати. Поплентався я до дядька Василя. А його діти на подвір’ї рибу чистять. Питаю: «Де старий ваш?» – «Немає. Мама є». Тітка снопа не дає, каже, дядька треба почекати. І я, як той дурень, чекаю дядька. Чекаю довго, мобільних не було. Приходить дядько, дивується, що я до нього. Давай довго і нудно розпитувати, для чого сніп, що за вечір, хто це таке придумав, чи верну я снопа. Нервую, думаю, та краще вже скажи – болт вам від комбайна, тобі і вчительці твоїй, а не сніп! І я собі піду, буде “отмазка” для вчительки – дядько снопа не дав, ідіть тепер самі просіть у нього.

“Звертаюся до українських митців”

Напередодні свята української мови і писемності звертаюся до українських митців.

Дорогі колеги-митці: танцівники, актори, режисери, постановники, письменники, музиканти, танцівники і особливо співаки – усі ті, хто сьогодні сяє на українському мистецькому Парнасі!

Чи задумувалися ви коли-небудь, чому ви народилися в Україні?