Про часопис ERC Magazine

На жаль, журналістика в галузі ІТ і споживчої електроніки завжди була сумнівною, а зараз набула рис цілком “натуральних” – тобто працює лише або за їжу (прямо про це кажучи – ведіть в ресторан), чи за вимаганнґ продукції, чи за додатково до цього  гроші. Фахових матеріалів, які б не були рекламними, майже нема. На виставці СЕЕ мав нагоду спілкуватись з тими, хто чомусь називає себе пресою, … пресуючи на гонорари в обмін на недолугі слабкі огляди деякими виданнями. Але  й наші матеріали не досконалі.

Видання часопису ERC magazine почалось майже 11 років тому з огляду на дефіцит комплексно підібраної періодичної  інформації в індустрії  та майже повне зникнення профільних журналів.

Шустеризада триває…

(памфлет)

Дорогий мій розумний читачу!

У дні передвиборчої напруги й неспокою, коли зачумлений ворожою пропагандою та ії п’ятою колоною в Україні наш “вільний виборець” готов проголосувти «…навіть за чорта, – аби проти ДІЮЧОГО президента», прошу Тебе: прочитай оцей памфлет, уперше опублікований ще у 2007 році й вміщений у книжці «ЧУМА В УКРАЇНІ». Вірю, що ТИ УКРАЇНУ НЕ ЗРАДИШ!

Щиро  Твій   Євген  ДУДАР

Ч Е Р Г О В А       Ш У С Т Е Р И З А Д А
Або ж «Казки» не однієї ночі, які баламутять Україну 

Я буду спілкуватися українською

Мамо, а чому в садочку лише я спілкуюсь українською?
– Що всі-всі дітки говорять російською?
– Так. Тільки я. І Аня трохи…

Знаєте, я не можу пояснити цей абсолютно дивовижний мовний феномен: чому коли серед україномовних діток з’являється кілька російськомовних, то всі переходять на російську? Чому вихователі спілкуються з дітками українською мовою, а хлопчики та дівчатка між собою російською?

Знаєте, мені дуже сумно, що за двадцять (!!) років мовна ситуація в Києві не змінилась: у дитсадках та школах діти здебільшого спілкуються між собою на російській мові. Коли я навчалась у школі, ситуація була така ж сама: українською у нашому класі спілкувалось лише кілька дітей.

Я маю лише два пояснення цьому мовному феномену.

Екскурсія в Молдову

Роман Козловський

Сотні кілометрів доріг, знайомство з новими і добре забутими старими пам’ятками, дегустація вин та місцевих страв – саме так пройшла дводенна експедиція в Молдову, яку ми організували спільно з Ornament Ukraine Travel. І можу сказати, що вона вийшла дуже вдалою. Хоча б тому, що вже надходять на пошту запити від туристів, які також виявили бажання вивчати цю одночасно близьку і маловідому для українців країну. Ну а далі багато букв.

Почну з відповіді на питання, яке мені задавали найчастіше: «А чому взагалі вирішили поїхати в Молдову?». По-перше, це був свого роду тест-драйв частини нашого 10-денного пакетного туру по Україні і Молдові, який ми вже пропонуємо іноземцям. Ну, а по-друге, самим стало цікаво як же там у них з туризмом, крім виноробів і дегустацій.

Президенти зміняться, а нам з вами тут жити…

Незалежно від того, хто виграє у другому турі президентських перегонів, ми всі програли. Ми, як суспільство і як держава, стали слабшими.

По-перше через штучно нав’язану внутрішню ненависть і нетерпимість між собою. Ті самі люди, хто п’ять років тому були готові підставити плече один одному, сьогодні один одного шельмують. Люди, яким довіряли чомусь стають “бидлом” лише за право мати власну думку. Навіть для ворога знаходяться делікатніші слова, ніж для своїх “інакодумців”. На жаль, ця ненависть і нетерпимість найбільшою мірою породжена гаслом нинішнього Президента: “або ти за мене, або ти – ворог”.

“Запитайте у пана Президента, ДЕ наш МОВНИЙ ЗАКОН?”

Лариса Ніцой

Українці, зніміть рожеві окуляри і торгуйтеся з Порошенком за другий тур. О так, ми мали гарного вчителя. Торгуйтеся! Спочатку Закон про мову – потім поговоримо про наші голоси.

Запитайте у пана Президента, ДЕ наш МОВНИЙ ЗАКОН?

Чому він не був ухвалений 5 років тому? 4 роки тому? 3 роки тому? 2 роки тому? 1 рік тому? Місяць тому?

Запитайте в Княжицького, голови комітету культури, чому НОВИЙ Закон про мову не виносився в сесійну залу усі ці роки? За чиєю вказівкою не виносився?

“Вони такі, якими ми їх виховали”

Іван Андрусяк

Оце зараз виросло і проголосувало те покоління, яке в дитинстві не мало СВОЄЇ літератури. Усе, що в них було, – це чудові абетка і декілька казок від А-ба-ба-га-ла-ма-ги + Тореадори з Васюківки – єдине, що залишилося від радянського дитліту. І навіть ця дещиця була дале-е-еко не в усіх. А книжок ПРО НИХ і ДЛЯ НИХ ніхто не писав, а тим паче не видавав.

Натомість їм що далі, то все наполегливіше втовкмачували в голову, що українська класика “нудна”, що це все “про село”, що це “неможливо читати”, що це “травмує дитячу психіку”, що Шевченка “можливо сприймати”, лише домалювавши йому ріжки чи домалювавши мавпі вуса й шапку…

Немає нічого соромного, щоб бути людиною!

Сьогодні літній жінці стало погано просто біля входу в один із торгових центрів міста. Не буду писати про те, що не виявилося набору для медичної допомоги у охоронців і про те, як махнули на аптеку в дальньому кінці ходу, мовляв, туди йди і купуй. Також не акцентуватиму увагу на тому, що небайдужі люди і швидку викликали, і не покинули жінку самотою.

Напишу про її перші слова, коли вона прийшла до тями: “Встидно, що знепритомніла”…
Ось, це крутиться в голові вже котру годину.

Як часто і як сильно нам псує життя оте “встидно”! Яким ж загрозливо страшним воно може бути!!!

За кого голосувати…

Бім-бом. Бомкнув телефон радісним повідомленням. З Німеччини приїхали мої окуляри. Чудово. Нарешті. Ті, що на мені, в ремонт просяться.

За кілька годин заскакую в магазин. Власниця усміхнено назустріч:
– Вітаю, Ларисо! Як справи? Бачите, я стараюся українською.
– Бачу! – усміхаюся у відповідь. – У мене все чудово!

Люблю людей, відданих своїй справі, фанатів. Власниця крамнички окулярів саме така. Стежить за новинками, «трендами», окулярами голівудських зірок. Має й техніку в салоні відповідну. Колись лінзу притулив до ока підходить/не підходить. А тут: «Подивіться в отвір, там квадратик червоний чи зелений? Кружечки по колу чи хрестиком? Дивіться прямо перед собою, не задирайте носа. Тепер станьте боком…»

Біля власниці відвідувачка.
– Ну хоть у каво та всьо харашо! Ето радуєт! – Прощається, поспішаючи, вибігає.

Державу будувати – це надважка багатовекторна праця

Я ще можу зрозуміти тих голосувальників, хто підтримує як кандидатів у президенти Кошулинського, Безсмертного, Гриценка, Порошенка…

Я ще можу зрозуміти той «неискушенный» в PR-технологіях електорат, що, вихований на «Комсомольской правде» і «Сільських вістях», повівся на «пламенные речи» Юлії Тимошенко і Ляшка з вилами.

Я не можу зрозуміти, як в умовах війни з-поміж українців вигулькує понад 40 кандидатів у президенти (а бажали аж 90!) і хтось всерйоз сприймає усіляких капліних, богословських, кармазіних, ків, морозів, насірових і прочая …

Я не можу зрозуміти тих, хто в умовах війни з Росією голосуватиме за Бойка чи Вілкула!
А найбільше дивує те, що хтось в умовах війни з Росією має намір голосувати за ШОУМЕНА Вову Зеленського.