Є люди, для яких ліс – це значно більше, ніж просто місце для прогулянки. Для письменника, поета, журналіста, громадського діяча, військовослужбовця Сергія Пантюка він став частиною родинної пам’яті, дитинства і творчості, своєрідною школою життя. Себе Сергій називає «грибником з колиски». Любов до тихого полювання передалася йому від прабабусі та матері, яку в родині називали Королевою лісу. Сьогодні ця традиція продовжується вже разом із дружиною Тетяною Шептицькою, а лісові мандрівки стали для них не лише спільним захопленням, а й способом відновити сили, побути наодинці з природою та одне з одним.
Про гриби, родину, творчість, війну і цілющу силу природи – у розмові із Сергієм Пантюком.
– Про твоє захоплення тихим полюванням відомо багатьом, та і сам кажеш, що ти «грибник з колиски». Твоя мама була славною грибникаркою – які найцінніші уроки чи таємниці «грибної грамоти» вона тобі передала?
– Для початку скажу, що любов до «тихого полювання» в нашому роду була загальною і всеохопною. Першою мене вчила збирати гриби моя прабабуся по матері Марфа Антонівна Франчук. Вона вже поганенько пересувалася, опираючись на дві палички, але коли чула, що в лісі з’явилися гриби, кликала мене і ми по них ішли. Від обійстя до лісу Дубина – понад кілометр відстані, бабуня Маня, як її всі називали, довго шкандибала шляхом, а коли опинялася в лісі – мовби оживала і ходила значно швидше. Це потім повторилося і з мамою – до лісу з паличкою, а в лісі – наче додатковий двигунчик в ногах вмикався.
Найбільше «грибних уроків» я справді отримав від матері – Тамари Миколаївни, яку друзі називали «Королевою лісу» (ми так і написали на її могилі), а недоброзичливці – «лісовою відьмою, в якої є маленький чортик, який гриби навіть під землею бачить і їй показує». Так, про ліс і гриби мати знала дуже багато, якщо не все. Пройшовши кількасот метрів будь-яким, навіть незнайомим лісом, вона одразу казала: «Тут мають бути такі, такі й такі гриби». І ніколи не помилялася. І це виглядало трохи містично. Але згодом мати пояснила, що вона орієнтується за породами дерев, типом дрібної рослинності (кущі, трави, мох) і за запахом. Останнє я дуже швидко засвоїв і теж, входячи в ліс, вже на перших кроках знаю, чи є там гриби, а якщо є, то які саме.
Хоча мати не цуралася і народно-містичної складової – вона завжди брала з собою «гостинчик для Лісовичка» – пиріжок, печивинку чи цукерку, яку залишала у глибині лісу на пеньочку, а для Мавки – пов’язувала на гілля червону стрічечку. Ми теж тепер так робимо.
– Для тебе й твоєї дружини Тетяни Шептицької збір грибів – це спільний родинний ритуал. Як удається ділити лісові стежки й знахідки: є конкуренція, хто знайде більший білий, чи це суцільна синергія?
– Моя мати, а Таніна «улюблена свекруня», незадовго до смерті сказала, що хоче передати комусь свою уявну корону Королеви лісу. Спочатку пропонувала мені, а потім, вочевидь, вирішила поділити її на трьох – мені, Тані та моєму молодшому братові Славкові. І якщо ми з Танею й до того вже мали чималі грибні здобутки, то Славко був далеким від того. Але зараз він за будь-якої нагоди мчить до лісу і постійно назбирує мало не повний багажник.
У нас же з Танею головне правило – ми насолоджуємося процесом і збираємо «в одну хату» Тому – жодної конкуренції! Так, коли хтось знайде красеня-боровика або й цілу галявину, легка заздрість виникає. Але це лише спонукає бути уважнішим та пильнішим, щоби невдовзі щиро порадіти успіхам одне одного.
– Осінь – пік грибного сезону. Які гриби у твоєму особистому топі: ті, які найцікавіше шукати, чи ті, які найсмачніше куштувати?
– Може, це виглядає і дивно, але ми любимо і шануємо всі їстівні гриби. Звичайно, є й умовні топи за смаком: рудики (рижики), білі гриби, червоноголовці, маслюки, лисички. Також виділяємо печіночницю, яку в окремих регіонах називають «тещин язик». Це рідкісний паразитарний гриб, в якому дуже багато вітаміну С, удвічі більше, ніж в лимоні. Тобто, у 100 г свіжої печіночниці міститься денна норма цього вітаміну для дорослої людини.
А цього літа моїй Тані пощастило знайти аж чотири білих трюфелі – що трапляється украй рідко.
– Як військовому, якому довелося міняти цивільне життя на окопи й бліндажі, чи бракувало тобі цього відчуття осіннього лісу? Чи бували моменти на службі, коли око окопного грибника мимоволі вихоплювало якісь гриби прямо на позиціях?
– На жаль, я там бачив лише єдині «гриби» – від численних вибухів ворожих мін і снарядів, якими нас постійно крили. Земля у цих посадках настільки випалена і начинена залізом, що там навряд чи і протягом найближчих десяти років виросте бодай якась поганка.
– Збір грибів часто називають найкращим способом заземлення й медитації. Що особисто для тебе означає ця справа зараз – це спосіб перезавантажити голову, втекти від напруги чи можливість побути наодинці з природою?
– Це запитання таїть у собі й відповідь: правильними є всі три варіанти. У комплексі. Спілкування з природою – це процес, якого потребує кожна людина. Переміститися з міської бетонної коробки у лісовий простір – немов у казці опинитись. Звідти повертаєшся геть інакшим: просвітленим, оновленим. І взагалі ліс – це окреме царство. Не кожного зайшлого чоловіка він прийме за свого. Та й із «бувалими» іноді пожартувати любить – ніби знаєш кожне дерево, кожну стежину, а раптом як закрутить тобі голову – і все, заблукав! І тоді починаєш згадувати, як у дитинстві бабуся, а потім мама, вчили з Лісовичком домовлятися, щоб на потрібну дорогу вивів. Я це детально описав у казці «Лісовичкове золото», яка щойно вийшла друком у новій книжці «Мсьє де Котасьє».
– «Грибний сезон» для пересічної людини – це вересень та жовтень. А коли ти відкриваєш і закриваєш свій персональний рік тихого полювання? Чи полюєш на щось екзотичне взимку або ранньою весною?
– Та я його ніколи не закриваю. Хіба невеличкі канікули беремо – коли геть немає дощів або дуже сильні морози. Але почнімо з ранньої весни. Ледь сніги зійдуть, як у лісі з’являються «чашечки ельфа» (саркосцифа червона) – красивий, але не надто смачний гриб. За нею – різноманітні їстівні сморжі та отруйні строчки. А там, наприкінці квітня та на початку травня, вже й рядівки травневі (підсадки, підсливки, підвишні) висипають. А за ними – весь діапазон літньо-осінніх грибів – аж до листопада. І вже у грудні та січні – полюємо на зимовий опеньок (лубинку зимову) й Іудине вухо (аурикулярію вухоподібну). Так що у нас, в Україні, весь рік є грибною порою, якщо хтось не знає.
– Бувають люди, які гриби збирають із азартом, але до їжі байдужі. Як у вашій родині з цим: чи не набридає кулінарний «грибний конвеєр» під кінець сезону і яка твоя найулюбленіша страва з грибів від Тетяни?
– Наша родина полюбляє смакувати грибами, які збираємо. Коли їх багато, переважно сушимо та маринуємо, щоб і самим було, і добрим людям запрезентувати. А ще окремо – робимо запас на «Віршень» (фестиваль).
Стосовно страв – у нас цілковитий консенсус. Таня смажить гриби на олії до хрустиків і цибуля щоб аж закарамелізувалась – ми це жартома називаємо «по-шептицьки». А я, коли готую, люблю туди смальцю добрячу ложку вкинути, сметани з пів банки, зелені чимало… Це вже «по-сокілецьки» або «по-пантюківськи».
Полюбляємо також борщ з білими грибами, супи різні, зокрема, суп із опеньків, як у нас кажуть, підпалений. Це коли додаєш підсмажене борошно. А ще із сухих грибів Таня робить ікру чудову. Моя ж особиста топ-страва – банош зі свіжими грибами. Колись «1+1» навіть сюжет про це зробив.
Словом, були би гриби, а страва знайдеться!
–Грибники зазвичай бережуть свої «грибні грядки» краще за державну таємницю. Ти легко ділишся географією своїх точок з друзями, чи лісові локації – це зась навіть для найближчих?
– Для близьких друзів – не зась. Ми залюбки беремо своїх, коли просяться в компанію. Ліс великий, грибних місцинок для усіх вистачить. Але, знаєте, якого запитання від сторонніх найбільш не люблять грибники? «А де це ви назбирали?» Тому є визначена стандартна відповідь: «У лісі!»
Згадалась давня історія, десь рік 1984-й. Якось ми з матір’ю повернулися з лісу з чималим уловом – і одразу на базар. Бо щоб переробити таку кількість, треба чимало часу і сил, а ми вже добряче втомилися. Та і просто – свіжа копійка не завадить. Стоїмо за прилавком, торгуємо, а кожна друга людина, яка йде повз, оте дурне запитання ліпить: «Де це ви таких гарних грибів назбирали?»
Мати стандартно відповідає, що зараз гриби є всюди, а мене це трохи нервує. І тут зупиняється вся така з себе тітонька, гарно зодягнена, і як тоді казали, «розфуфирена», певне, з номенклатурних. «А гдє ето ви такіх грібов насобіралі?» – запитує зверхньо. «У селі Голопупенцях», – відказую, напустивши на обличчя максимум доброзичливості. «А гдє оні, еті Галапупєнци?» – цікавиться далі товаріщ женщіна. «Та це ж отам, біля Голосрачинець!» – продовжую усміхатися.
Довкола вибухає несамовитий регіт. Тітоньку як вітром здуло. Та й таке.
– Що робити, коли ліс здається порожнім? Чи є у тебе фірмові прикмети чи хитрощі, які гарантують, що ти ніколи не вийдеш з лісу з порожнім кошиком?
– Таких випадків, щоб повернувся із геть порожнім кошиком, було небагато. Іноді можна не врахувати явних ознак, прорахуватися на кілька днів. Бо коли настає тривала спека, як скажімо цього року, грибниця ніби засинає. І невеличкі дощі не впливають на неї жодним чином. Треба, щоб пролило, як казала бабуся, «до картопель». Після цього отриману воду грибниця ще має засвоїти, а ще через певний час – і заплодоносити. Так от, важко вирахувати, коли саме це станеться. Доводиться їздити на гриборозвідку – з великим ризиком повернутися з порожнім кошиком.
– Зараз багато суперечок про екологію: зрізати чи викручувати, як не знищити грибницю, як поводитися в пораненому війною лісі. Яких головних правил та застережень має дотримуватися кожен, хто входить у ліс, щоб не нашкодити природі?
–Я цей момент пояснював уже в кількох інтерв’ю. Ви ж не думаєте, як зняти з дерева яблуко чи грушу – зірвати чи, не дай Боже, ножем корінчик зрізати. Так от грибниця – це своєрідний аналог садового дерева, а гриби – лише його плодові тіла. Так, вчені-мікологи нерідко застерігають від зрізання грибів, бо залишений корінь гниє та може вразити довколишнє плетиво грибниці. Тож я дотримуюсь саме викручування.
А не шкодити природі – це трохи інше: не свинячити в лісі, зокрема, не викидати скляні та пластикові пляшки, обгортки з фольги – словом, те, що віками не розкладається.
Ну, і раджу не йти в ліс, де були хоча б якісь бойові дії – це вже небезпечно для вашого життя.
– Грибарство – це не лише про кошик і пательню, це ще й неймовірна естетика й фольклор. Чи знаходила ця тема відображення у твоїй поезії чи прозі, і чи варто чекати на окремі «грибні історії» або рефлексії у майбутніх книжках?
– Так, було чимало цікавих історій, які я використовую у своїх творах. Уже багато років працюю над романом у спогадах і екскурсах «Десята п’ятниця» і там про дитячий досвід гриболовлі є кілька веселих оповідок.
Нагадаю і про «Абетку грибничка» – книжечку для найменших читачів, де в доступній віршованій формі розповідаю про основні гриби, які в нас ростуть, і про те, як з ними поводитися. До речі, видавництво додрукувало новий наклад – тож «Абетку» знову можна замовляти.
Ну й у віршах для дорослих, і серйозних, і не дуже, гриби присутні. І у творчості моєї Тані – теж. Це ж одна з найкращих частин нашого життя.
– Якби тобі довелося порівняти процес написання гарного вірша чи розділу роману з пошуком грибів – у чому головна схожість?
– У пошуку. Тут ти шукаєш небанальних образів та рим, а там – місцин, які можуть приємно порадувати чималим «уловом». Лише у першому випадку працює душа, а у другому – очі й ноги. А ще – нерідко потужні емоції, які отримуєш під час тихого полювання спонукають до творчої роботи. Отакий взаємозв’язок.
– Що б ти побажав цивільним і військовим грибникам цієї осені, коли так важливо знаходити бодай маленькі джерела для відновлення душевних сил?
– Якщо випадає шанс поблукати осіннім лісом – використайте його. Це вже буде не просто пішохідна прогулянка, а сеанс гриботерапії. Це я щойно придумав. Мабуть, пора ставати коучем у цьому напрямку і проводити велелюдні вебінари. Жартую.
Бо насправді природа – наш найкращий лікар, психолог і психотерапевт. Просто треба частіше з нею спілкуватися, приходити з відкритою душею і не ставити за мету якийсь умовно-гіпотетичний прибуток. І тоді отримаєте саме те, що вам необхідно. Перевірено багатолітнім досвідом.
