Ольга Ходацька – письменниця, педагогиня, громадська діячка та заступниця голови Київської «Просвіти». Вона належить до тих постатей, чиє слово лікує, гуртує та дає наснагу в часи найважчих випробувань. Переживши окупацію в Гостомелі на початку повномасштабного вторгнення, по-особливому відчула цінність людського життя, родини та підтримки.
Про поєднання педагогіки та письменництва, відповідальність літератури під час війни, культурний фронт Київської «Просвіти» та філософію проєкту «Поетичний млин» – читайте в інтерв’ю.
– Пані Ольго, розпочнімо розмову саме з Вас. Ви одночасно письменниця, педагогиня і просвітянка. Як ці три Ваші іпостасі доповнюють одна одну?
– Дякувати Богові, мені дуже пощастило поєднувати всі три сфери. Як письменниця, педагогиня і просвітянка, я не розділяю ці ролі, тому що вони є виявом єдиної місії – змінювати світ через слово, яке є ліками для душі, через знання, що допомагають людині розвивати здібності, знаходити своє місце в суспільстві, критично мислити і покращувати якість життя, та через цінності як джерело сили, що дає енергію і мотивує до дії. Між ними мусить бути тісний зв’язок, адже кожна іпостась підсилює та доповнює інші.
Переконана, що письменниця живить педагогиню та просвітянку, оскільки образне мислення і творча уява допомагає мені пояснювати складні теми з української мови, наприклад, просто, цікаво та емоційно. Я навіть веду блог із такою назвою «Українська мова: легко – доступно – просто».
Художні тексти, вірші, оповідання чи статті, які пишу, потім використовую в освітньому процесі та просвітництві. А робота над характерами персонажів допомагає краще розуміти учнів, яким викладаю українську мову і літературу, та слухачів.
Щоденне спілкування з учнями дає мені можливість зрозуміти їхній психологічний стан, що є особливо важливим в умовах війни, адже я піклуюсь про ментальне здоров’я дітей, а живі історії з педагогічної практики стають сюжетами для нових творів.
Актуальним вважаю і методичний підхід, що допомагає структурувати просвітницькі проєкти так, щоб вони не просто інформували, а реально навчали тих, кому це потрібно. Просвітницька діяльність виводить мою працю за межі одного класу чи однієї книги на рівень суспільних змін, що є рушійною силою для культурного, морально-духовного та інтелектуального розвитку особистості сучасної доби.
– У Вашій творчості багато любові, родини, України, пам’яті, а останні роки, звичайно, додалися й воєнні мотиви. Що сьогодні найбільше хочеться сказати людям своїм словом?
–Вважаю, що моє слово сьогодні найперше має бути підтримкою, ліками проти розпачу та живим свідченням нашої незламної сили і єдності. Це важливо для кожного! Погодьтесь, що нам болить, коли земля здригається від вибухів, а серця – від болю втрат, тому творчість не має права на нейтральність чи красиву безтурботність. Вона має бути чесною, гарячою та тривкою. Війна показала, що чужого болю в Україні більше немає. Я пережила окупацію в Гостомелі на початку повномасштабного вторгнення, бачила страждання сусідів і рідних, відбудовувала понівечену квартиру і дуже багато чого переоцінила. Найвища цінність на сьогодні – це людське життя, про це й пишу у своїх творах. А ще – про любов до рідних, тому що на сьогодні – це не просто почуття, це наш надійний щит і тил. Повірте, що словом намагаюсь обійняти кожну маму, дружину, доньку і сина, які втратила на війні рідних.
В одній із моїх збірок, яка називається «Чорна кава з нектаром любові», поезії наснажені особливою любов’ю до незламної України, що горить у пекельнім вогні від ворожої люті московитів, а також непохитною вірою в непросту місію її захисників і захисниць, в добро, справедливість і прийдешню Перемогу! Кожен мирний ранок, кожна кава у відносно спокійному місті оплачені найвищою ціною – життями наших воїнів.
Моє головне послання сьогодні просте, але надзвичайно важливе: «Тримаймося, любімо, єднаймося у своїй біді, пам’ятаймо і не здаваймося. Ми вистоїмо, бо за нами правда, а наша любов до своєї землі – безмежна».
– Ви є заступницею голови Київської «Просвіти». Що для Вас особисто означає «Просвіта» і чому ця організація потрібна Україні сьогодні?
– «Просвіта» для мене не просто громадська організація чи сторінка в біографії. Це стало частиною мого активного громадського життя, де я можу бути корисною людям і суспільству.
По-перше, це простір, де щодня плекається українська ідентичність, це розкіш людського спілкування на теми, які болять не тільки мені, а всьому суспільству – мова, освіта, історія, культура, віра, загальнолюдські цінності, боротьба за рідну землю тощо.
По-друге, це захист інформаційного та культурного фронту. Війна триває не лише на полі бою, а й за людські душі. «Просвіта» тримає оборону проти дезінформації та культурної експансії ворога. Ми допомагаємо українцям, які тривалий час перебували під впливом русифікації, повернутися до свого коріння, пізнати справжню, а не спотворену історію. Підтвердженням цьому є наші проєкти: «Жива мова», «Українська мова: легко – доступно – просто», «Мандрівний дискусійний клуб «Київське коло», «Поетичний млин» Київської «Просвіти», «Неофіти», «Рутенія. Графіка української мови» тощо.
Організація формує свідоме, патріотичне молоде покоління, яке будуватиме та відновлюватиме Україну після перемоги. З цією метою створено молодіжну секцію у «Просвіті», яка об’єднує митців, науковців, педагогів та активістів. «Просвіта» повертає з небуття імена репресованих діячів та замовчувані факти історії, навчає критичного мислення через призму національних інтересів. Про це свідчать книги просвітян-письменників: «Воскресіння через пів століття» – упорядниця Галина Дацюк, «Київська «Просвіта». Нариси з історії» Євгена Букета, «Історія в моментах. Україна/Московія» Сергія Соколова, «Під прицілом чорної сотні. Замах на Бориса Грінченка» Ігоря Стамбола, «Тандем пера та олівця» Ольги Киці та Володимира Реброва та інші.
Вважаю, що така діяльність «Просвіти» нині дуже потрібна українцям, адже просвітлені – значить озброєні знаннями, морально стійкі і духовно багаті, а головне – лідери, які стануть прикладом для наслідування.
– Як у «Просвіті» виникла ідея «Поетичного млина» – заходу, який незабаром відбудеться вже вчетверте? Що хотілося отримати від цієї зустрічі такого, чого не дає звичайний літературний вечір?
– Спочатку ми запланували «Різдвяне поетичне коло» у 2025 році. Захід відбувся якраз після важкої ночі ракетних обстрілів. Ми хвилювалися, що люди не прийдуть, але, коли прийшло понад п’ятдесят талановитих українців і всі хотіли поділитися своєю творчістю чи іншими здобутками, ми дійшли висновку, що людям необхідно збиратися разом, ділитися досвідом і вирішувати накопичені спільні проблеми. Наша зустріч тривала 5 годин і ніхто не пішов раніше. Отже, це був правильний вибір!
Оскільки в Києві вже є літературне угрупування «Поетичне коло», яке очолює поетеса Міла Сонячна, то ми, просвітлені просвітяни (сміється), даруйте за тавтологію, але в цьому криється глибокий сенс, вирішили змінити назву. Довго думали з Кирилом Стеценком, головою Київської «Просвіти», народним артистом України, і зупинилися на цій чудовій, до речі, запропонованій ним назві – «Поетичний млин».
Ідея створення проєкту виникла з потреби вийти за межі традиційного формату, щоб оживити спілкування навколо українського слова та залучити через нові інтерактивні й символічні форми науковців, журналістів, акторів, студентську та учнівську молодь, художників, видавців, істориків, тобто всю творчу інтелігенцію столиці та Київщини. Я згадала дитячу пісеньку:
Цап меле, цап меле,
Коза засипає,
А маленьке козенятко
На скрипочку грає. (Сміється)
Але погодьтеся, що тут є загальнолюдські цінності: родина, любов до праці, підтримка, культура, єдність – все це нині вагу золота!Сама назва «млин» символізує процес «перемелювання» творчих надбань, як добірного зерна, життєвого досвіду, емоцій та викликів сьогодення у духовне «борошно» – якісний український продукт у сферах культури, мистецтва та історії.
Що хотілося отримати від «Поетичного млина»? Ми прагнули створити простір, який принципово відрізняється від звичайного літературного вечора кількома ключовими аспектами: жива інтерактивність замість пасивності. Звичайні літературні вечори часто мають формат «сцена – глядацький зал», де відвідувачі лише слухають авторів. «Поетичний млин» задумувався як відкритий діалог, де кожен присутній, що сидить навпроти, стає співтворцем атмосфери. Це синтез мистецтв. Зустріч поєднує поетичне слово, авторську пісню, живі родинні історії та культурологічні дискусії, а все це створює цілісну ауру людяності й добра. Тут вирує глибокий патріотичний та духовний зв’язок. Замість сухої презентації творчості, наголос робиться на відчутті «голосу свого роду», силі родини, генетичній пам’яті та незламності українського духу.
Не можу не підкреслити, що це ще й певне емоційне розвантаження та солідарність. В умовах сучасних викликів зустріч дає психологічну підтримку через спільне проживання болю, вшанування пам’яті героїв та генерування віри в Перемогу.
На мою думку, «Поетичний млин» дає відчуття єдиної великої родини, де мистецтво є не просто розвагою, а життєвою опорою та інструментом культурного творення. Я пишаюся тим, що моя ідея має підтримку багатьох творчих особистостей.
– Чому саме «млин»? Що, за Вашим задумом, має відбуватися на цих символічних жорнах – перемелюватися досвід, народжуватися нові слова, поєднуватися люди?
– Про це я вже сказала трохи вище, але образ «млина» та його «жорен» є багатошаровим, тому у моєму задумі він об’єднує всі сенси. Це не просто механізм, а потужний символ трансформації. А ще млин історично був центром тяжіння, куди сходилися люди з різних куточків, щоб розділити спільну працю і, звісно, поділитися новинами. Жорна нашого поетичного млина приймають сиру, грубу, а може, й не прожиту людиною життєву сировину – невдачі, болі, радощі, травми та здобутки. При довірливому велелюдному обговоренні, мені здається, все це структурується, очищується від «лушпиння» і стає основою для майбутнього. Млин перетирає окремі зерна думок, створюючи з них однорідне «борошно» нових ідей, а з цього метафоричного борошна, погодьтеся, згодом «випікається» культурний і літературний продукт. Окремі «зерна» (індивідуальності) об’єднуються в єдину спільну масу, створюючи міцну спільноту, чого ми, просвітяни, і прагнемо.
– Читала, що третій «Поетичний млин» був присвячений роду, родині, пам’яті поколінь. Чому саме ця тема сьогодні так відгукується українцям?
– Тема роду, родини та пам’яті поколінь, яка стала центральною для ІІІ-го «Поетичного млина» Київської «Просвіти» під гаслом «Код роду – у серці, у слові, у вишиванці», сьогодні відгукується українцям як ніколи гостро, оскільки в умовах повномасштабної війни вона перетворилася на базовий інструмент психологічного та національного виживання. Нищівний ворог намагається знищити українську ідентичність, він фізично розділяє сім’ї, а ще десятиліттями намагався стерти українську пам’ять, тому звернення до власного коріння стає джерелом сили і, погодьтеся, формою культурного спротиву.
Мільйони українських родин розкидані через війну (окупація, фронт, біженство), тому кожна згадка про дім і родину єднає людей на відстані. Про це були поетичні і прозові твори, дискусії та пісні, історичні розвідки і документальні підтвердження. Відрадно, що сучасне покоління свідомо повертається до традицій – відроджує вишиванку, досліджує архіви та фольклор, фіксуючи свій генетичний та культурний код. Ми обговорювали те, що захист родини сьогодні – це не просто приватна справа, а захист майбутнього всієї української нації, що є дуже важливим. Я вдячна всім, хто був учасником «Поетичного млина», за високу громадянську позицію, за єднання у боротьбі з ворогом, за підтримку захисників/захисниць та одне одного, за збереження і відродження українських звичаїв і традицій.
– На «Млині» поруч опиняються поети, музиканти, художники, журналісти, науковці, педагоги. Що, на Вашу думку, об’єднує цих дуже різних людей?
– Я вважаю, що людей таких різних професій на «Млині» об’єднує кілька ключових факторів, які, власне, створюють унікальну атмосферу цього простору. По-перше, це творча енергія, тому що всі вони прагнуть самовираження та створення чогось нового. По-друге, атмосфера місця, де проходить «Млин», а це унікальна бібліотека Центрального будинку офіцерів Збройних Сил України (завідувачка – Тетяна Алісова). Тут усе спонукає до єднання, генерації ідей та культурного обміну. А ще, вважаю, це свобода мислення, адже в нас немає жорстких рамок, а це приваблює незалежних та креативних особистостей, які бажають знайти однодумців і вийти за межі своєї професійної бульбашки. І насамкінець, це, погодьтесь, інтелектуальний голод, тому що війна все-таки обмежує нас у велелюдних зібраннях, виступах, конференціях, а потреба в обговоренні нестандартних тем і пошуку відповідей залишається важливою. Ми ж прагнемо розвивати український простір, мистецтво та науку, тому і збираємося разом на «Млині» та обговорюємо всі насущні проблеми сьогодення.
– Незабаром відбудеться вже четвертий «Поетичний млин». Що можете розповісти про нього? Якою буде його тема і чого Ви очікуєте від цієї зустрічі?
– Так, з нетерпінням очікую столичну творчу інтелігенцію на четвертий «Поетичний млин» Київської «Просвіти», присвячений Дню Незалежності України – «35: голоси єдності». Ця подія символізуватиме нашу згуртованість, спільне культурне коріння та силу українського слова. Буде затишна творча атмосфера, в якій розкриють свої таланти натхненні молоді і досвідчені поети і прозаїки, художники та актори, співаки і музиканти, науковці та бібліотекарі, військові та фотографи, композитори та журналісти, а головне – очікуємо учнівську та студентську молодь – майбутнє нашої незламної України, якому й відроджувати її після Перемоги.
Збереження національної ідентичності та взаємна підтримка через творчість – це культурна дипломатія, яка, гадаю, є потужним інструментом єднання суспільства, особливо в часи таких історичних випробувань, в яких ми живемо сьогодні.
– Якщо після трьох «Млинів» уже можна говорити про певну традицію, то яким Ви хочете бачити «Поетичний млин» через кілька років – як літературний захід, просвітницький рух чи, можливо, ширше культурне середовище?
– У Вашому запитанні вже є відповідь на це запитання. Насправді, я дуже пишаюся цим авторським проєктом, який припав до душі багатьом творчим особистостям столиці та Київщини. Моє бачення майбутнього «Поетичного млина» через кілька років поєднує всі три напрямки, оскільки вони природно доповнюють один одного та допомагають проєкту розвиватися.
Головною метою створеного простору є активізація творчого осередку, де взаємодіють поети, музиканти, художники, журналісти, науковці, військові та громадськість. Думаю, що в перспективі у «Млині» будуть народжуються нові культурні і цікаві проєкти. Це радуватиме не тільки мене, а й багатьох творчих особистостей (задоволено усміхається). Повірте, що мені дуже цього хочеться!
Нам приємно, що на наші заходи прагнуть потрапити не тільки кияни, а талановиті особистості з усієї України та зарубіжжя. Готуючись до четвертого «Млина», маю багато таких запитів, і повідомляю, що всі охочі будуть присутні. Це свідчить про те, що «Поетичний млин» Київської «Просвіти» перетворився на якийсь своєрідний культурний магніт (арт-резиденцію). І це радує, тому що завданнями просвітницького руху є: збереження спадщини, відкриття нових або забутих пластів літератури, що нині дуже важливо, адже московський ворог нищить заклади освіти, бібліотеки, видавництва, музеї тощо. Якісне українське слово, донесене до ширшої аудиторії, дає свої плоди, адже воно має потужну силу об’єднувати суспільство, формувати національну ідентичність та руйнувати нав’язані стереотипи. Коли українська мова звучить гідно, сучасно та переконливо в медіа, літературі, науці та побуті, вона перестає сприйматися лише як інструмент комунікації, а стає основою культурного суверенітету та безпеки держави.
Я щиро бажаю своєму авторському проєкту «Поетичний млин» Київської «Просвіти» творчого довголіття і процвітання, а всім «млинівцям» – натхнення, невичерпної енергії та нових творчих злетів! Нехай кожне слово, народжене в такому творчому колі, знаходить відгук у серцях слухачів, а сам «Поетичний млин» залишається потужним осередком української культури, де завжди панує атмосфера щирості, підтримки і високої поезії. Міцного здоров’я всім, гострого пера та постійного поетичного осяяння!
Щиро дякую, шановна пані Тетяно, за цікаві запитання, щиру розмову та розкіш людського спілкування! Будьмо! Тримаймо культурно-просвітницький стрій разом! Переможемо!
Спілкувалася Тетяна Череп-Пероганич
Фото з архіву Ольги Ходацької
