Я буду спілкуватися українською

Мамо, а чому в садочку лише я спілкуюсь українською?
– Що всі-всі дітки говорять російською?
– Так. Тільки я. І Аня трохи…

Знаєте, я не можу пояснити цей абсолютно дивовижний мовний феномен: чому коли серед україномовних діток з’являється кілька російськомовних, то всі переходять на російську? Чому вихователі спілкуються з дітками українською мовою, а хлопчики та дівчатка між собою російською?

Знаєте, мені дуже сумно, що за двадцять (!!) років мовна ситуація в Києві не змінилась: у дитсадках та школах діти здебільшого спілкуються між собою на російській мові. Коли я навчалась у школі, ситуація була така ж сама: українською у нашому класі спілкувалось лише кілька дітей.

Я маю лише два пояснення цьому мовному феномену.

Екскурсія в Молдову

Роман Козловський

Сотні кілометрів доріг, знайомство з новими і добре забутими старими пам’ятками, дегустація вин та місцевих страв – саме так пройшла дводенна експедиція в Молдову, яку ми організували спільно з Ornament Ukraine Travel. І можу сказати, що вона вийшла дуже вдалою. Хоча б тому, що вже надходять на пошту запити від туристів, які також виявили бажання вивчати цю одночасно близьку і маловідому для українців країну. Ну а далі багато букв.

Почну з відповіді на питання, яке мені задавали найчастіше: «А чому взагалі вирішили поїхати в Молдову?». По-перше, це був свого роду тест-драйв частини нашого 10-денного пакетного туру по Україні і Молдові, який ми вже пропонуємо іноземцям. Ну, а по-друге, самим стало цікаво як же там у них з туризмом, крім виноробів і дегустацій.

Президенти зміняться, а нам з вами тут жити…

Незалежно від того, хто виграє у другому турі президентських перегонів, ми всі програли. Ми, як суспільство і як держава, стали слабшими.

По-перше через штучно нав’язану внутрішню ненависть і нетерпимість між собою. Ті самі люди, хто п’ять років тому були готові підставити плече один одному, сьогодні один одного шельмують. Люди, яким довіряли чомусь стають “бидлом” лише за право мати власну думку. Навіть для ворога знаходяться делікатніші слова, ніж для своїх “інакодумців”. На жаль, ця ненависть і нетерпимість найбільшою мірою породжена гаслом нинішнього Президента: “або ти за мене, або ти – ворог”.

Шустеризада триває…

(памфлет)

Дорогий мій розумний читачу!

У дні передвиборчої напруги й неспокою, коли зачумлений ворожою пропагандою та ії п’ятою колоною в Україні наш “вільний виборець” готов проголосувти «…навіть за чорта, – аби проти ДІЮЧОГО президента», прошу Тебе: прочитай оцей памфлет, уперше опублікований ще у 2007 році й вміщений у книжці «ЧУМА В УКРАЇНІ». Вірю, що ТИ УКРАЇНУ НЕ ЗРАДИШ!

Щиро  Твій   Євген  ДУДАР

Ч Е Р Г О В А       Ш У С Т Е Р И З А Д А
Або ж «Казки» не однієї ночі, які баламутять Україну 

“Запитайте у пана Президента, ДЕ наш МОВНИЙ ЗАКОН?”

Лариса Ніцой

Українці, зніміть рожеві окуляри і торгуйтеся з Порошенком за другий тур. О так, ми мали гарного вчителя. Торгуйтеся! Спочатку Закон про мову – потім поговоримо про наші голоси.

Запитайте у пана Президента, ДЕ наш МОВНИЙ ЗАКОН?

Чому він не був ухвалений 5 років тому? 4 роки тому? 3 роки тому? 2 роки тому? 1 рік тому? Місяць тому?

Запитайте в Княжицького, голови комітету культури, чому НОВИЙ Закон про мову не виносився в сесійну залу усі ці роки? За чиєю вказівкою не виносився?

“Вони такі, якими ми їх виховали”

Іван Андрусяк

Оце зараз виросло і проголосувало те покоління, яке в дитинстві не мало СВОЄЇ літератури. Усе, що в них було, – це чудові абетка і декілька казок від А-ба-ба-га-ла-ма-ги + Тореадори з Васюківки – єдине, що залишилося від радянського дитліту. І навіть ця дещиця була дале-е-еко не в усіх. А книжок ПРО НИХ і ДЛЯ НИХ ніхто не писав, а тим паче не видавав.

Натомість їм що далі, то все наполегливіше втовкмачували в голову, що українська класика “нудна”, що це все “про село”, що це “неможливо читати”, що це “травмує дитячу психіку”, що Шевченка “можливо сприймати”, лише домалювавши йому ріжки чи домалювавши мавпі вуса й шапку…

Немає нічого соромного, щоб бути людиною!

Сьогодні літній жінці стало погано просто біля входу в один із торгових центрів міста. Не буду писати про те, що не виявилося набору для медичної допомоги у охоронців і про те, як махнули на аптеку в дальньому кінці ходу, мовляв, туди йди і купуй. Також не акцентуватиму увагу на тому, що небайдужі люди і швидку викликали, і не покинули жінку самотою.

Напишу про її перші слова, коли вона прийшла до тями: “Встидно, що знепритомніла”…
Ось, це крутиться в голові вже котру годину.

Як часто і як сильно нам псує життя оте “встидно”! Яким ж загрозливо страшним воно може бути!!!

За кого голосувати…

Бім-бом. Бомкнув телефон радісним повідомленням. З Німеччини приїхали мої окуляри. Чудово. Нарешті. Ті, що на мені, в ремонт просяться.

За кілька годин заскакую в магазин. Власниця усміхнено назустріч:
– Вітаю, Ларисо! Як справи? Бачите, я стараюся українською.
– Бачу! – усміхаюся у відповідь. – У мене все чудово!

Люблю людей, відданих своїй справі, фанатів. Власниця крамнички окулярів саме така. Стежить за новинками, «трендами», окулярами голівудських зірок. Має й техніку в салоні відповідну. Колись лінзу притулив до ока підходить/не підходить. А тут: «Подивіться в отвір, там квадратик червоний чи зелений? Кружечки по колу чи хрестиком? Дивіться прямо перед собою, не задирайте носа. Тепер станьте боком…»

Біля власниці відвідувачка.
– Ну хоть у каво та всьо харашо! Ето радуєт! – Прощається, поспішаючи, вибігає.

Державу будувати – це надважка багатовекторна праця

Я ще можу зрозуміти тих голосувальників, хто підтримує як кандидатів у президенти Кошулинського, Безсмертного, Гриценка, Порошенка…

Я ще можу зрозуміти той «неискушенный» в PR-технологіях електорат, що, вихований на «Комсомольской правде» і «Сільських вістях», повівся на «пламенные речи» Юлії Тимошенко і Ляшка з вилами.

Я не можу зрозуміти, як в умовах війни з-поміж українців вигулькує понад 40 кандидатів у президенти (а бажали аж 90!) і хтось всерйоз сприймає усіляких капліних, богословських, кармазіних, ків, морозів, насірових і прочая …

Я не можу зрозуміти тих, хто в умовах війни з Росією голосуватиме за Бойка чи Вілкула!
А найбільше дивує те, що хтось в умовах війни з Росією має намір голосувати за ШОУМЕНА Вову Зеленського.

Фальшиві талони…

Це було ще в радянські часи. Обід у шкільній їдальні коштував від 16 до 24 коп. (в залежності від меню). Щоб отримати під час великої перерви свою порцію через віконечко, потрібно було заздалегідь у чергового з учнівського комітету придбати талон – проштампований на листочку із зошита в клітинку паперовий прямокутник.

Якось директор на лінійці порушив тему фальшивих талонів – обідів з’їдається більше, ніж купується талонів. Уся школа реготала. Чомусь цей факт усім видався смішним. Шахраїв так і не вичислили.

Пізніше від одного старшокласника дізнався таємницю. Писали вони якусь важливу контрольну з райвно. Учителька принесла з учительської коробочку зі штампами і печатками. Кожну роботу слід було проштампувати. Учительку хтось викликав у коридор, вона надовго залишила клас, а хлопці кинулися розглядати печатки. Серед інших побачили і ту маленьку, для талонів. Самий спритний видер із зошита в клітинку листок і почав рівними рядами штампувати талони. За ним утворилася черга, всі штовхалися, видирали печатку, щоб і собі запастися хоч кількома талонами.