А почали з українців…

Світ періодично здригається від дипломатичних скандалів, пов’язаних з діяльністю спецслужб Російської Федерації.Але насправді це лише верхівка айсбергу. Бо якщо не брати в розрахунок політичний терор в період між двома світовими війнами, то безпосередні вчителі сучасних любителів «солсберецьких шпилів» починали свою діяльність щонайменше на півстоліття раніше…

Війна з тінню, або Moscovia delenda est


Десять років тому мені пощастило побувати в Національному музеї Карфагена.

(До речі, раджу відвідати цей музей усім туристам, які відпочиватимуть в Тунісі: разом з екскурсією в Сахару, на майданчик зйомок «Зоряних воєн» та з грандіозним лазерним шоу “Історичні хроніки”, тамтешні численні експонати залишають по собі незабутнє враження…)

Отож роздивляючись витончений посуд, мозаїки, статуї й інші матеріальні плоди колись могутньої цивілізації, я все не міг второпати:

ЧОМУ?!

Пригоди Остромирового Євангелія

Рівно 960 років тому завершилося створення однієї з найдавніших руських книг. Її подальша історія багато в чому нагадує детектив. Йдеться про Остромирове Євангеліє, яке то губилося, нібито, раз і назавжди, то найзагадковішим чином з’являлося на світ знов і знов… Та в будь-якому випадку ця книга дозволяє глибше зрозуміти давньоруську культуру й різні аспекти життя наших предків.

Інший бік Острозької Біблії

Загальновідомо, що Острозька Біблія стала найпершим повним виданням усіх книг Святого Письма церковнослов’янською мовою. Це видання здійснив в Острозі друкар Іван Федорович у 1581 році завдяки покровительству найзаможнішого магната тогочасної Речі Посполитої — православного князя Костянтина Василя Острозького.

Клопотами останнього було засновано також Острозьку школу (нині — Національний університет «Острозька академія»), вчені якої брали дуже активну участь в підготовці цього видання, оздобленого розкішними заставками, кінцівками та ініціалами. Але при ближчому розгляді уважному оку відкривається зовсім інша картина подій більш, ніж 400-річної давнини…

Війни програють в головах. Чому українська книга під загрозою

Ніколи не забуду того гнітючого враження, яке на мене в березні 2014 року справив книжковий магазин на одній з центральних вулиць Донецька.

На фоні тисяч російськомовних книжок, кілька десятків україномовних так сирітські-маргінально тулилися одна до одної в найдальшому куточку, що табличку “Книжки українською” доречно було б замінити на “Література для тубільців”.

Стіна

Один знайомий дружини запросив нас відвідати напівмертве українське село в Томашпільському районі Вінниччини з дещо незвичною назвою Стіна. Мовляв, воно може зацікавити нас в плані написання роману… Оскільки стан здоров’я не дозволив дружині полишити дім, їхати довелось мені самому. В поїздці мене супроводжувала дочка, вона ж попрацювала трохи фотокореспонденткою.

Для «краєзнавчої експедиції» обрали 7 квітня 2017 року — Благовіщення. Знайомий дружини зустрів нас на вокзалі в Вінниці, посадив до свого бусика й повіз на місце призначення. По дорозі підібрали ще двох краєзнавців. В такому складі й пройшла експедиція.

Луцьк – вражаюче місто

Луцьк. Вражаюче місто.
Луцьк перестрибнув Львів. За тиждень перебування я не почула в Луцьку російської мови окрім одного разу, коли учень у школі сказав: «Пріятного апєтіта». Ми його погладили по спинці і сказали, що треба говорити “смачного”. Оце й усе.

Розмова з духами землі

Знаєте, хто зображений на «картинці для привернення уваги»? Авжеж не знаєте! Втім, сучасні українські письменники — це не «зелені» купюри номіналом в $100, щоб їх усі пізнавали «в обличчя» та любили…

Ну гаразд, відкрию нікому не цікаву таємницю: це сучасний український письменник Володимир Даниленко. Не надто важливо, коли і як ми познайомилися, хто з нас що написав, хто чим уславився і хто крутіший. Ми обидва ще живі, а тому все у нас ще попереду. Як казав П’єр Паоло Пазоліні: Поки ми живі, нам бракує сенсу, а мова нашого життя… неперекладана: це хаос можливостей, це безперервний пошук зв’язків і смислів. Смерть блискавично монтує наше життя, вона відбирає найважливіші його моменти… і вибудовує їх у певну послідовність… Життя може висловити нас тільки завдяки смерті”. Отже, помремо — тоді за деякий час (десь років через 50) побачимо, хто з нас ким був в українській літературі.

Але я назавжди запам’ятав один вислів Володимира — про це й мова…

Керівник чи самодур?

Є такий один відомий вислів про те, що завдання лідера в тому, щоб у його колективі було більше лідерів, а не в тому, щоб було більше тих, хто слідує за лідером.

Чи всі керівники знають про це? Чому інколи трапляється бачити перед собою не мудрого, завбачливого, ерудованого керівника, а звичайнісінького самодура в піджаку й краватці, якому невтямки, що ключ до ефективного керівництва – це саме сильна підтримка з боку підлеглих.