Пандуси – в голові…

Писала нещодавно новину про ДБН і подумала, що вони мають місце бути, оновлені, вдосконалені, втілені в життя. Але поки ми не побудуємо пандуси для людей, які їх потребують, в своїх головах, навряд чи нові (наголошую – вкрай необхідні) будівельні норми внесуть у наше суспільне повсякдення якісь особливі зміни.

Бо біда не лише в непристосованому транспорті, тротуарах тощо. Найбільша біда в тому, що досі існують бар’єри між нами, людьми. Це ми часто вдаємо себе незрячими, коли поруч той, кого треба перевести через дорогу, глухими, коли хтось просить, щоб його почули… Нещодавно в метро бачила жінку, яка стояла з коляскою і чекала на працівників станції, щоб підняти хворого у візочку східцями. Десятки молодих, дужих чоловіків пройшли повз і не один не спинився… Таких прикладів у кожного набереться. Не буду їх наводити.

“У неділю рано зілля копала” – сумно і прикро

Нещодавно канал “1+1” розпочав трансляцію серіалу “У неділю рано зілля копала” і я повелася на цю назву, як мала дитина. В пам’яті одразу ж спливали відомі твори та імена: пісня про Гриця, повість Ольги Кобилянської, опера Віталія Кирейка, Маруся Чурай, Михайло Старицький, Григорій Бораковський, Степан Руданський, Ліна Костенко… Я не охоча до серіалів, але український продукт мене цікавить і я намагаюся переглянути наші новинки. Перша ж серія цього серіалу мене так розчарувала, що інші серії я і дивитися не буду, бо з українського сюжету із багатою літературною історією, зробили нудятину для “саатєчественников из стран СНГ”, де вихолощено все українське, щоб воно не мозолило очі.

Дія відбувається в селі на Чернігівщині “в пяті часах от Кієва”, куди на початку 90-х приїздить аспірант-філолог Максим та його студентка Люба – “сабіратєлі фолькльора”. З фольклором було туго. Не тільки тому, що їм співали пісні на слова відомих поетів, а не старовинні народні, а тому, що ім’я цих поетів – Пушкін і Лєрмонтов. А співати “Буря мглою небо кроет” бабусь навчила їхня “бабушка”, бо хіба ж в українській хаті поруч з образами “Кобзар” тримали? Ні,на думку творців фільму – тільки томи Пушкіна і Лєрмонтова, тому навчити , наприклад, пісні «Тече вода з-під явора» “бабушка” просто не могла! На все село тільки одна бабця заспівала українською пісню про голубку, яка і стала треком до фільму.

Не соромтеся вимагати у спілкуванні з вами українську мову

Телефонний дзвінок чоловікові.
– Слухаю вас.
– Здраствуйтє.
– Добрий день. А ви мені що, з російської федерації дзвоните?
– Нєт, пачєму ета.
– Бо інакше б ви зі мною розмовляли українською.
– Нєт, я із Украіни. Я ваш участковий
– А, поліція. Вчора вже один кричав: «Ложісь, Бандєра», то де він тепер?
– Ееее, вибачте, я ваш дільничний, планова перевірка зберігання зброї…

Як визначити справжнього українця

1. Справжній українець ніколи не вийде з дому на голодний шлунок.
Лише натщесерце.

2. Справжній українець не триматиме під рукою ані рацію, ані кулемет.
Лише напохваті.

3. Справжній українець не спатиме догори обличчям чи на животі.
Лише горілиць. Або долілиць. Чи долічерва. Якщо захоче, звісно.

4. Справжній українець не садитиме дуби й тополі по обидва боки дороги.
Лише обабіч.

Дякую, Герої Крут!

– Ма! Де моя вишиванка?
– Нащо тобі?
– В школу одягну. Сьогодні День пам’яті героїв Крут.
– Це вам у школі сказали одягнути?
– Хто! Кому!
– Ясно. – зітхаю у відповідь. З іншого боку радію такій ініціативі сина. До речі, він – Крутянин. Його пластовий курінь носить ім’я Героїв бою під Крутами. У Пласті на курінь скорочено кажуть “Крутяни”.
– О, то я теж вишиванку одягну! – озивається доня, хоча стоїть уже на виході на роботу. Вертається.

У їхньому віці я не знала слова “Крути”. Не знала подвигу під Крутами.

“Людина, яка допомогла мені впоратися зі страхом…”

Олександра Малаш

– А чому ти не вирізуєш? – запитала мене вихователька середньої групи (вересень, мені 4 роки й 11 місяців), коли всі діти робили аплікації і я мала б разом з ними.

Переді моїми очима промчав весь минулий рік — молодша група, велика чорнява монстриня, яка загнала мене до вбиральні й погрожувала ножем.

Жінка, яка взяла нашу середню групу, ще не знала про цей випадок. Для неї я була трохи знервованим, гіперактивним, бешкетним дівчиськом, яке достобіса знає, навіть доволі пристойно читає, але не дуже любить працювати руками, та й діти її уникають, бо вона, кажуть, агресивна.
– Чому ти не вирізуєш, Сашо? — повторила вихователька своє питання.

Патріарху Філарету – 90 років

Він народився в селі Благодатному. На Донеччині небагато таких назв – все радянські. Але Бог має почуття гумору – і майбутній патріарх української церкви саме в цьому селі з”явився на світ.

…Є люди, призначення яких чудово передає анекдот, коли чоловік помирає і на тому світі питає в апостола Петра – мовляв, для чого я жив? А той, погортавши книгу життя цього чоловіка, каже: “Ото, пам’ятаєш, на дні народження такого-то ти передав такому-то ложку? Ото для того ти й жив…”.

А є люди, ведені Господньою рукою. Саме таким є Патріарх Філарет. Через смерть батька, коли юний Михайло Денисенко задумався – невже ж батько отак зник в нікуди? Через ворини московських духовних закладів (інших в Україні не було). Через раннє єпископство, обставленне КГБ. Через екзархат, коли він став першим українцем на київській митрополичій кафедрі після всяких соколових. Через місцеблюстительство московської патріаршої кафедри, де він, слава Богу, не став патріархом, бо вирішували це питання, як він недавно розповів, КГБ і Політбюро.

ЗА КОГО ЧИ ЗА ЩО треба голосувати в першому турі

Андрій Ніцой

Громадяни йдуть на виборчі дільниці щоб обрати собі владу. Ті, хто не йдуть – протестують ногами. Останнім або «пофіг» влада, або ліньки йти, або не бачать «свого» кандидата. Ті, хто йде – голосує за «свого» кандидата чи «свою» партію виходячи з різних мотивів. Хтось припадає до серця виборців яскравою зовнішністю, інші героїчними або епатажними вчинками, треті заманливими обіцянками, четверті критикою влади, п’яті експлуатацією радянського минулого, шості дружбою з московією, сьомі – церковним рекрутингом і т.д. і т.п.

Для усіх цих електоральних уподобайок важливим є чинник емоції, який найвідвертіше висловлений у гаслі: «Голосуй серцем!». І це працює! Ба, більше – на виборах працює в основному тільки емоція.

А як же голова? – запитає допитливий і досвічений читач, який не бажає голосувати серцем. А ніяк! – так і хочеться відповісти, аналізуючи результати попередніх виборів та соціологічних досліджень. Та це не зовсім так. А головне, не мусить бути так і надалі. Тому вмикаємо мізки, дорогі українці.

Від Романа до Йордана…

Наталка Діденко

Новорічні та Різдвяні дні стали приводом для жартів.

І “від Романа до Йордана”, і український Рамадан, і наші стогони від “тортур” смачних страв, і вихідних ніби забагато, коли робота видається відпочинком, і нарікання, що стільки відпочивати трудовому народу шкідливо для економіки.

Правда, у несвяткові дні іноді думаєш, що шкоди для економіки не менше. Але з кожним роком я переконуюсь, що ці довгі дні нам даруються, щоб ми зупинилися від штучної діловитості, надуманих справ, даремної біганини, занадто зручного, а від того такого негарного одягу і нарешті озирнулися.

І тоді ми бачимо, яка наша оселя затишна і красива після особливого прибирання і прикрашання, ми розуміємо, що таке ” мій дім – моя фортеця”, навіть якщо ця фортеця – маленька “хрущовка”.

Ми дивимося на себе в дзеркало і собі посміхаємося – які ми красиві у цих вишиванках, плахтах і баламутах. Ми дістаємо стару макітру і ставимо її на стіл, як найдорогоціннішу порцеляну. Ми стаємо господинями коло печі, навіть якщо ми поважні бізнес-леді або круті директорки. Ми почуваємося кращими, бо ми згадали самотніх і стареньких родичів чи давніх маминих подруг і подзвонили їм.

Шевченколюбам усього світу

Дорогі друзі!

Маю честь від імені оргкомітету Міжнародного проекту-конкурсу «Тарас Шевченко
єднає народи» висловити вам і народові вашої країни нашу глибоку пошану і звернутися з
наступним.

За ініціативи Міжнародної ліги «Матері і сестри України – молоді України» у 2016
році було започатковано Міжнародний проект-конкурс «Тарас Шевченко єднає народи»
(далі – Проект), метою якого є сприяння входженню України у широкий світовий
інформаційний простір через реалізацію Проекту як вияву культурної дипломатії. За три
роки проведення (2016 -2018) Проект мав значний суспільний резонанс, і був схвально
сприйнятий світовою спільнотою – об’єднавши понад 700 учасників з 46 країн світу.
Полум’яне слово пророка української нації лунало 47-ма мовами. Цінуємо участь
кожного! Учасники продемонстрували свій талант і нагадали про фундаментальні
загальнолюдські цінності: моральність, порядність, милосердя, яких так бракує сучасному
світові.