Не соромтеся вимагати у спілкуванні з вами українську мову

Телефонний дзвінок чоловікові.
– Слухаю вас.
– Здраствуйтє.
– Добрий день. А ви мені що, з російської федерації дзвоните?
– Нєт, пачєму ета.
– Бо інакше б ви зі мною розмовляли українською.
– Нєт, я із Украіни. Я ваш участковий
– А, поліція. Вчора вже один кричав: «Ложісь, Бандєра», то де він тепер?
– Ееее, вибачте, я ваш дільничний, планова перевірка зберігання зброї…

Як визначити справжнього українця

1. Справжній українець ніколи не вийде з дому на голодний шлунок.
Лише натщесерце.

2. Справжній українець не триматиме під рукою ані рацію, ані кулемет.
Лише напохваті.

3. Справжній українець не спатиме догори обличчям чи на животі.
Лише горілиць. Або долілиць. Чи долічерва. Якщо захоче, звісно.

4. Справжній українець не садитиме дуби й тополі по обидва боки дороги.
Лише обабіч.

Дякую, Герої Крут!

– Ма! Де моя вишиванка?
– Нащо тобі?
– В школу одягну. Сьогодні День пам’яті героїв Крут.
– Це вам у школі сказали одягнути?
– Хто! Кому!
– Ясно. – зітхаю у відповідь. З іншого боку радію такій ініціативі сина. До речі, він – Крутянин. Його пластовий курінь носить ім’я Героїв бою під Крутами. У Пласті на курінь скорочено кажуть “Крутяни”.
– О, то я теж вишиванку одягну! – озивається доня, хоча стоїть уже на виході на роботу. Вертається.

У їхньому віці я не знала слова “Крути”. Не знала подвигу під Крутами.

“Людина, яка допомогла мені впоратися зі страхом…”

Олександра Малаш

– А чому ти не вирізуєш? – запитала мене вихователька середньої групи (вересень, мені 4 роки й 11 місяців), коли всі діти робили аплікації і я мала б разом з ними.

Переді моїми очима промчав весь минулий рік — молодша група, велика чорнява монстриня, яка загнала мене до вбиральні й погрожувала ножем.

Жінка, яка взяла нашу середню групу, ще не знала про цей випадок. Для неї я була трохи знервованим, гіперактивним, бешкетним дівчиськом, яке достобіса знає, навіть доволі пристойно читає, але не дуже любить працювати руками, та й діти її уникають, бо вона, кажуть, агресивна.
– Чому ти не вирізуєш, Сашо? — повторила вихователька своє питання.

Патріарху Філарету – 90 років

Він народився в селі Благодатному. На Донеччині небагато таких назв – все радянські. Але Бог має почуття гумору – і майбутній патріарх української церкви саме в цьому селі з”явився на світ.

…Є люди, призначення яких чудово передає анекдот, коли чоловік помирає і на тому світі питає в апостола Петра – мовляв, для чого я жив? А той, погортавши книгу життя цього чоловіка, каже: “Ото, пам’ятаєш, на дні народження такого-то ти передав такому-то ложку? Ото для того ти й жив…”.

А є люди, ведені Господньою рукою. Саме таким є Патріарх Філарет. Через смерть батька, коли юний Михайло Денисенко задумався – невже ж батько отак зник в нікуди? Через ворини московських духовних закладів (інших в Україні не було). Через раннє єпископство, обставленне КГБ. Через екзархат, коли він став першим українцем на київській митрополичій кафедрі після всяких соколових. Через місцеблюстительство московської патріаршої кафедри, де він, слава Богу, не став патріархом, бо вирішували це питання, як він недавно розповів, КГБ і Політбюро.

ЗА КОГО ЧИ ЗА ЩО треба голосувати в першому турі

Андрій Ніцой

Громадяни йдуть на виборчі дільниці щоб обрати собі владу. Ті, хто не йдуть – протестують ногами. Останнім або «пофіг» влада, або ліньки йти, або не бачать «свого» кандидата. Ті, хто йде – голосує за «свого» кандидата чи «свою» партію виходячи з різних мотивів. Хтось припадає до серця виборців яскравою зовнішністю, інші героїчними або епатажними вчинками, треті заманливими обіцянками, четверті критикою влади, п’яті експлуатацією радянського минулого, шості дружбою з московією, сьомі – церковним рекрутингом і т.д. і т.п.

Для усіх цих електоральних уподобайок важливим є чинник емоції, який найвідвертіше висловлений у гаслі: «Голосуй серцем!». І це працює! Ба, більше – на виборах працює в основному тільки емоція.

А як же голова? – запитає допитливий і досвічений читач, який не бажає голосувати серцем. А ніяк! – так і хочеться відповісти, аналізуючи результати попередніх виборів та соціологічних досліджень. Та це не зовсім так. А головне, не мусить бути так і надалі. Тому вмикаємо мізки, дорогі українці.

Від Романа до Йордана…

Наталка Діденко

Новорічні та Різдвяні дні стали приводом для жартів.

І “від Романа до Йордана”, і український Рамадан, і наші стогони від “тортур” смачних страв, і вихідних ніби забагато, коли робота видається відпочинком, і нарікання, що стільки відпочивати трудовому народу шкідливо для економіки.

Правда, у несвяткові дні іноді думаєш, що шкоди для економіки не менше. Але з кожним роком я переконуюсь, що ці довгі дні нам даруються, щоб ми зупинилися від штучної діловитості, надуманих справ, даремної біганини, занадто зручного, а від того такого негарного одягу і нарешті озирнулися.

І тоді ми бачимо, яка наша оселя затишна і красива після особливого прибирання і прикрашання, ми розуміємо, що таке ” мій дім – моя фортеця”, навіть якщо ця фортеця – маленька “хрущовка”.

Ми дивимося на себе в дзеркало і собі посміхаємося – які ми красиві у цих вишиванках, плахтах і баламутах. Ми дістаємо стару макітру і ставимо її на стіл, як найдорогоціннішу порцеляну. Ми стаємо господинями коло печі, навіть якщо ми поважні бізнес-леді або круті директорки. Ми почуваємося кращими, бо ми згадали самотніх і стареньких родичів чи давніх маминих подруг і подзвонили їм.

Шевченколюбам усього світу

Дорогі друзі!

Маю честь від імені оргкомітету Міжнародного проекту-конкурсу «Тарас Шевченко
єднає народи» висловити вам і народові вашої країни нашу глибоку пошану і звернутися з
наступним.

За ініціативи Міжнародної ліги «Матері і сестри України – молоді України» у 2016
році було започатковано Міжнародний проект-конкурс «Тарас Шевченко єднає народи»
(далі – Проект), метою якого є сприяння входженню України у широкий світовий
інформаційний простір через реалізацію Проекту як вияву культурної дипломатії. За три
роки проведення (2016 -2018) Проект мав значний суспільний резонанс, і був схвально
сприйнятий світовою спільнотою – об’єднавши понад 700 учасників з 46 країн світу.
Полум’яне слово пророка української нації лунало 47-ма мовами. Цінуємо участь
кожного! Учасники продемонстрували свій талант і нагадали про фундаментальні
загальнолюдські цінності: моральність, порядність, милосердя, яких так бракує сучасному
світові.

Як ми засівали

Надвечір хурделиця склала натомлені крила. Притихлий вітер ще якийсь час здував з кучугур легку снігову потерть, і вона, натрапивши на протяги, крутилася попід стріхою нашого хліва, як веретено.
Ніяк не діждуся Валерика. Завтра удвох засіватимемо. Я ще зранку в одну кишеню пальто насипав жита, а в другу проса. Хоча в нашій Держанівці засівають всякою пашнею, а ось щоб просом, не бачив. Коли дістав з гарячої черені просо, баба Настя, яка добре зналася на народних звичаях, сплеснула в долоні.
– Дурні просом горобців годують, а засівають житом-пшеницею, ще й бажають, хоч хліб родив, щоб у господі і на городі щедрилося.
– Та знаю, бабо, ви мені це ще торік казали, а я не послухався, сипнув у кишеню проса та як засіяв у наших родичів Закусилових.
– Сію, сію, посіваю,
З Новим роком поздоровляю.
Посіваю житом, щоб довго вам жити,
Сиплю вам просо, щоб не вішали носа.

Неромантична ідилія, або всі вони скотиняки

Віктор Цвіліховський

(Наслідування-пародія т. зв. жіночих історій, написана ще до внесення правок до Кримінального кодексу про посилення відповідальності за сексуальне насильство. За великим рахунком, у цій історії із сексом якраз усе гаразд, проблеми в іншому).

В її орендованому помешканні він був ще два дні тому, і ніщо тоді не віщувало про те, що він більше не з’явиться. З кімнати ще не вивітрився його дух, а його голос ще лунав у її вухах. Світилася усіма вогнями, ніби нічого не сталося, ним куплена ялинка, яку вони з півдня наряджали, перериваючись на тривалі пестощі.