Нещодавно у житті молодої красивої жінки, письменниці, етно-рок-виконавиці, культурної діячки, мами трьох талановитих донечок і дружини не менш талановитого митця Ярослава Рачковського, – Ірини Баковецької-Рачковської – відбулось три важливі події.
Перша – це Ірину вдруге обрано на посаду голову Рівненської обласної організації НСПУ. Друга – вона стала заступником директора Рівненського обласного центру народної творчості із напрямку культурного менеджменту та креативних індустрій – поки що єдиного апробаційного в Україні серед подібних комунальних закладів. Третя – найголовніша у письменницькій самореалізації авторки – у видавництві «Саміт-Книга» вийшов друком її новий детектив «Торчки, або Грант на контрабанду». Он, скільки подій! То чому б і не поспілкуватися, не поговорити «за життя та творчість»?
Цікаво, чи знайде дуже заклопотана Ірина Баковецька час на спілкування? Спробую!
– Ірино, привіт! Вітаю з обранням на посаду! Скажи, що відчула, коли колеги-письменники проголосували за твоє обрання? До речі, чи одностайно проголосували? Чи був хтось «проти»?
– Для мене цей рік став надзвичайно навантаженим, тому що окрім усіх вище згаданих подій вирувала моя діяльність, як культурної менеджментки – експертна робота, реалізація власних проєктів, написання грантових заявок… Все було дуже складно, бо, зважаючи на ситуацію з епідемією, ти повинна мати справу з культурою в замкнутому середовищі!!! А я ж звикла до розмаху, резонансу, масивності! А ще плюс хвороби близьких людей…
Тому, коли наближався термін закінчення моєї каденції, як голови письменницької організації, чомусь було лячно і тяжко, бо розуміла що лупати сю скалу буду й надалі – не було інших претендентів на дану посаду і залишалися письменницькі проєкти, розпочаті з моєї ініціативи, які так чи інакше доводити до кінця прийшлось би мені…
Кворум ледь зібрали – серед членів письменницької організації багато таких, хто в зоні ризику. Дехто навіть ображався, мовляв, нащо збиратися та наражатися на небезпеку – так чи інакше: Баковецька! Але закон є закон і правила згідно Положення ніхто не відміняв – сама їх дотримуюся і поважаю таку ж позицію колег. Власне, лупаю сю скалу і чекаю завершення карантинних обмежень, щоб робити це гучніше!
– Насправді, я у захопленні від діяльності вашої обласної організації. У рівненських письменників постійно виходять друком книги. Де берете на це гроші?
– В Рівненській області діють програми підтримки книговидання місцевих авторів. Рівненська письменницька організація є авторитетною перед керівництвом області, міста Рівне, налагоджена співпраця і активна підтримка збоку управління культури і туризму Рівненської ОДА, управління культури і туризму Рівненського міськвиконкому, з осередками дотичними до письменницької діяльності.
Щиро радію тому, що члени РОНСПУ входять до комісій по книговиданню, стипендій голови ОДА, присудженню літературних премій тощо. Це означає, що з нами рахуються, зважають на нашу думку, позицію, ініціативність. А це головне!
– Думаю, читачі із зацікавленням дізнаються, яким чином ти організувала роботу вашого видавництва…
З початку 2000-х років при РОНСПУ реалізовувало діяльність підприємство об’єднання громадян «Письменницька робітня «Оповідач», засновником якого є, власне, збори організації. Потім його робота припинилася – було багато внутрішніх причин…
У 2015 році мене було обрано її директором – відбулося поновлення роботи «Оповідача», співпраця з місцевими авторами та участь у обласних програмах по книговиданню. Все вдалося! «Оповідач» не є, звичайно, видавцем-монополістом області, але, авторів вистачає – ми надаємо їм можливість брати участь у процесі створення власної книги, долучатися ідеями, задумами, ініціативами, навіть, якщо книга видається бюджетними коштами. Повна авторська демократія!
– Де знаходите художників? Оформлення книжок просто «бомбезне»!
– Зазвичай автори самі пропонують художні візуалізаційні вкраплини – в когось друзі, родичі, знайомі художники, хтось воліє прикрасити видання світлинами, іноді просять залучити того чи іншого відомого рівненського художника. Молоді автори креативлять самі – комп’ютерна графіка, авторський дизайн, вкраплини сюрру.
– А Ярослава (чоловік Ірини, прим. авт.), який теж бере активну участь в оформленні книг, довго довелось умовляти, чи він сам запропонував свої послуги?
– Це потужна творча особистість! Кажу зараз не від імені його дружини, а від імені партнерки, співавторки, співідейниці. Він просто синергує зі своїми роботами, коли починає працювати над тою чи іншою річчю. Іноді долучається до створення видань авторів «Оповідача», але однозначно Ярослав Рачковський – це мій особистий ілюстратор!
Ми відчуваємо один одного в плані творчості – це теж форма відносин і досить важлива для сімей із мистецьким світоглядом. А взагалі, щодо його особистої художньої діяльності – він має свій формат, котрий сам сформував і вдало реалізовує – бурштинографія: на червоному папері насипає чорно-білі сюжети у напрямку сюрреалізму. Це неймовірні речі!
– Бачу, і донечки теж малюють, і в них вже є нагороди…
– Ірина, Богуслава і Ульяна – це найкращі наші творіння з Ярославом! (сміється). Кожна з них творча, але успадкувала татковий талант до малювання саме Богуславка – вона є переможцем міжнародного україно-словенського конкурсу дитячих малюнків. Їй п’ять років і це її дебют, але досить потужний! Вона займається на гуртку художньої творчості, працює з татом, який і є її основним творчим наставником. Основне, що їй це подобається і вдається на її вік.
– Старша донька, до речі, теж Ірина, ще й пише? Бо першу книгу ж ви вже презентували. Між іншим, для дитини такого віку дуже пристойний рівень художнього слова…
– «Казки на шафі» стали резонансним виданням, звичайно! Ірина писала їх на високій шафі, куди залазила вечорами і знаходилася там годинами.
Зараз допрацювала новий рукопис, про який буде відомо згодом – тримаємо інтригу. Проте, свою літературну діяльність вдало поєднує із спортом – із чотирьох років вона є вихованкою школи бойового гопака СК «Патріот», а цьогоріч стала призеркою всеукраїнських змагань та здобула перше місце у своїй ваговій та віковій категорії. Вона наша гордість, наша опора, помічниця і мамина найкраща подруга!
– «Пластилін» (перший роман авторки, прим. авт.) я вже читала. А от другий – ще не встигла. Про що він?
– «Торчки, або Ґрант на контрабанду» – історія про іншу соціальну сторону, здавалося б, тихого та спокійного життя в провінції. В північних регіонах Полісся не лише народжують по дев’ятнадцятеро дітей та копають бурштин, але й активно процвітає кругообіг різних наркотичних засобів. А ще сільські громади, організації та підприємці активно подаються на ґранти! Троє місцевих торчків-інтелігентів виграли ґрант мобільності для популяризації ґендерної політики, але поїздка до Білорусі для захисту прав місцевих жіночок в рамках проєкту – тільки привід перевезти сто грамів амфетаміну. В команді проєкту – сам Люцифер, що по-дружньому виручає одного із головних героїв – молодого лікаря Андрія від підозри у дивному вбивстві інших членів команди. Підозрюваних багато: сільський «кришований» наркоділок-барига; Добвеха, який шукає Бога, пиячачи з почаївськими безхатьками; дивакувата дівчина, яка народилася з зеленим волоссям. Але є дехто, хто знає про божевільну справу все!..
Книга присвячена моєму другу дитинства Вадиму, який в юності підсів на наркотики і помер у дуже молодому віці… А взагалі я пишу на соціальні теми, а моєю аудиторією є молодь або тематично мотивовані люди. Наприклад, «Торчками» багато цікавляться батьки підлітків, аби зрозуміти ті моменти, де виникає грань між «до» і «після»
– Щоб ти не робила – все робиш на вищому рівні! От наші журналісти й досі згадують твої співочі поезії. Сподіваюсь, ти продовжиш створення цих музично-поетичних композицій?
– Етно-вірші – така назва моїх літературних рефлексій. Читаю тексти супроводжуючи їх поліським фольклорним голосінням. Маю свою аудиторію, впізнаність, творчу особливість.
Наразі із моїми хлопцями-музикантами Михайлом Дробиною та Артемом Аврусевичем працюємо над рок-аудіовізуалізацією творів. Готуємо треки. Чекаємо завершення карантинних обмежень, а основне – пандемії, і поїдемо з презентаціями по Україні. Дніпро – в планах теж!
– Ти також є ідейницею неймовірного соціально-видавничого проєкту «ЧАС ГОВОРИТИ». Для наших читачів розкажи про нього детально, будь ласка!
– Рівненська обласна організація Національної спілки письменників України та видавництво “Письменницька Робітня “ОПОВІДАЧ” ініціювали реалізацію важливої та значимої справи – ЧАС ГОВОРИТИ: соціально-видавничий проєкт, спрямований на створення літературно-мистецького альманаху людей з онкологією.
Мета даного видання – мотивувати до життя суспільство і творчо самовиразитися, виплеснутися, вилитися, поговорити про наболіле творчими засобами. Адже, людям, котрі знають ціну життя, є про що розповісти усім нам. Рефлексії у соціальних мережах, щоденникові записи, вірші, проза, історії, світлини, малюнки – це все творчий підхід до самолікування власної душі, почуттів, відчуття світу і спілкування із собою особисто – щиро і відверто, власною сповіддю…
Серед авторів – сім учасників. Більшість рівненських. Принагідно хочу подякувати меценату, директору ТОВ «Рівне-етил» Ігорю Миколайовичу Шумілову, завдяки якому це шикарне глянцеве видання побачило світ. Це дуже важливо як для учасників проєкту, так і для нас, звичайних читачів, яких ці розповіді повинні навчити любити життя!
– Я так розумію, що в тебе ще багато задумок, але знаю, що більшість митців не любить розказувати про щось ще не здійснене – щоб не зірвалося. Щось хочеш побажати колегам? Читачам?
– Колегам – творчої невичерпності, а читачам – книжкового фанатизму! Всім здоров’я і терпіння у цей складний період.
– Дякую, любенький енерджайзер! Нехай щастить тобі в усьому! І найактуальнішого зараз – здоровʼя!
Розмовляла Еліна Заржицька
