Щоб іти в ногу з прогресом у медицині, лікар повинен  щоденно вдосконалюватися

Прогрес розвитку у хірургії стрімкий. Хірургія, котра була першокласною ще 10 років тому – вже суттєво застаріла. Щоб іти у ногу з часом і прогресом медицини, лікарі повинні буквально щоденно стежити за розвитком галузі та професійно вдосконалюватися. Конкуренція висока. Коли йдеться про збереження життя і здоров’я, пацієнт звертається до найкращого фахівця. Не буде такого фахівця у рідному місті – шукатимуть деінде. Надто тепер, коли пацієнт може обирати свого лікаря.

— Сучасна хірургія – це високотехнологічні операції з застосуванням високоякісного професійного обладнання, – говорить завідувач хірургічним відділенням КНП «Старокостянтинівська ЦРЛ» Хмельницької області, кандидат медичних наук Микола ГНАТЮК. – Лапороскопія, операції на черевній порожнині в урології, в гінекології – це сучасність. Ми маємо рухатися в ногу з технологічним процесом.

Розповідаючи про своє професійне становлення, Микола Гнатюк згадує про ординатуру в Національному інституті хірургії та трансплантології ім.О.О.Шалімова НАМН України, аспірантуру, там захистив дисертацію. Пізніше упродовж двох років працював на чверть ставки у Чернівцях у Буковинському медичному університеті на кафедрі онкології, їздив туди на операції. Напрацювали з кафедрою чимало спільних патентів, мають немало розробок.

На стіні мовчазним підтвердженням фаховості мого співрозмовники, серед інших, – грамота Верховної Ради України.

Але лікар у розмові постійно повертається до розповіді про своїх колег, про тих, хто раніше очолював хірургічне відділення і писав на Старокостянтинівщині оцей літопис людських доль.

Розумію, що вести мову про кількість операції – стандартний хід журналістського інтерв’ю. Одужання пацієнтів, їх швидка виписка додому – найкраще свідчення вправності хірурга. А ось висока майстерність фахівця, як відомо, проявляється у нестандартних ситуаціях. Де ж їх варто шукати, як не в роботі хірурга, коли трапляються ургентні випадки з такими ушкодженнями, коли, здавалося б, пацієнту вижити неможливо? Утім, потрапляючи на операційний стіл, вони не лише виживають, а й успішно продовжують життя.

— Такі операції не часті. – говорить Микола Григорович. – З одного боку це добре, що не стається таких ситуацій з людьми, коли вони опиняються на межі життя. Але для хірургів – чим більша практика, тим кращий досвід і вдосконалюється майстерність. Такі операції одиничні, тому кожна нестандартна операція потребує нестандартного підходу, незвичного рішення.

Одним із поштовхів до написання цього інтерв’ю, стало відео, відзняте під час операції на відкритому серці. В операційній Старокостянтинівської лікарні. Вражаюча мить, коли хірург торкається своєю рукою в рукавичці людського серця і воно оживає від доторку, починає скорочуватися, пульсувати!… Той пацієнт вижив. А лікар, який запустив «мотор» у розтятих грудях пацієнта, зараз сидить навпроти мене за столом і скромно говорить, що їхня праця – звичайна робота. Тільки – з вищою межею відповідальності.

Кор.: Микола Григорович, коли до Вас привозять пацієнта з ножем у серці, скільки маєте часу на роздуми і на підготовку до операції?

— Рішення приймається одразу. Немає часу на тривалі обстеження. Негайно забираємо пацієнта на операційний стіл і негайно оперуємо. У таких ситуаціях фактор часу відіграє визначальну роль.

Серед подібних неординарних випадків у своїй лікарській практиці Микола Гнатюк пригадує ситуацію з хлопцем із одного з сіл району, котрий намагався скоїти самогубство, поранив себе в серце. А коли вижив, дякуючи зусиллям лікарів… поступив навчатися до медичного ВИШу.

Інший випадок – жінка під час сварки вдарила чоловіка ножицями. Потім, після успішної операції, вони обоє запевняли, що то чоловік сам необережно перечепився і впав на ножиці. Жінка не відходила від його лікарняного ліжка…

Минулого року жінка йшла косити траву, несла косу на плечі. Коса за щось зачепилася, повенулася і уп’ялася жінці в грудну клітину. Прооперували. Жива.

Уже цього року було два випадки операцій на відкритому серці – обидва чоловіки хотіли звести рахунки з життям.

До складних операцій зараховує лікар також пацієнтів у зрілому віці. Але при цьому додає, що вікової межі для проведення операції немає. Навіть великі та складні операції можна робити літнім людям. Щоправда, ота умовна «дорога» для успішної операції дуже вузька. Бо в молодшого пацієнта організм має додатковий ресурс, не обтяжений супутніми, набутими за життя хворобами.

Марію Мартинівну вперше прооперували у 2011 році, коли жінці було 77 років. Операція минула успішно. Через 9 років виникла аналогічна хвороба в відділі кишечника – вже більш складніша. Відтак другу операцію зробили цьогоріч у серпні, коли бабусі виповнилося вже 86 років. Операція тривала 5 годин.

— Ви подивіться на її оптимізм, на її посмішку, – говорить, і сам посміхаючись, Микола Гнатюк. – З такими людьми легко працювати. Коли ти приходиш до пацієнта, а він повертається обличчям до стіни – ой, важко буде! Доведеться витягувати його на своїх плечах, без допомоги хворого.

— Зараз я вже добре почуваюся, – тоненьким голосом озивається бабуся Марія. – Інколи ще болить, коли більше поворухнуся. Але ж я вже стара! А до мене добре всі віднеслися – і хірурги, і сестрички, і санітарочки. Усі – золоті люди з золотими руками. Спасибі Богу за моїх спасителів! Микола Григорович дав мені гарантії – до 100 років. А далі – можна буде трішки підлікуватися, – жартує моя співрозмовниця.

Пацієнти дякують нам за одужання. А я завжди кажу: «Це я вам дякую за те, що одужали», – зізнається хірург.

Кор.: Які складові успішного лікування людей у зрілому віці?

— Найперше – висока майстерність хірурга. Та й загалом має бути злагоджена бригада, хороший анестезіолог. Бо без якісної анестезії таку роботу неможливо здійснити. У всіх має бути відповідний рівень: хірургії, анестезіології, а також позитивне налаштування хворого.

Лікар-анестезіолог відділення екстреної невідкладної медичної допомоги і анестезіології інтенсивної терапії Олександр ДОВГАНЬ працює за фахом третій рік. Робота в реанімації – це регулярні випадки неординарних ургентних ситуацій, в яких лікарю потрібно діяти миттєво і без вагань, спираючись на свої знання і практичний досвід.

— У нашій хірургії був випадок, коли оперували жінку з пораненням міжреберної артерії, їй відкривали грудну порожнину. Інший випадок – недавно стався – дворазове поранення серця, спроба суїциду. Оперували з Миколою Григоровичем. Обоє пацієнтів вижили після операції. Як склалися їхні подальші долі, я не знаю.

Відмінність таких операцій полягає у складності здійснення багатогодинної анестезії та контролювання стану пацієнта. Коли запитую про те, скільки часу може тривати операція, лікар відповідає просто:

— Поки хірурги не завершать.

Анестезіолог пригадує, що найтриваліша операція у його практиці в Старокостянтинівській лікарні тривала близько 8 годин.

— А коли проходив інтернатуру в обласній лікарні, операція тривала 11 годин. Оперували перелом хребта. Закручували в хребці пластинки, щоб пошкоджений хребець не рухався. Після тієї операції у жінки навіть відновилася нервова провідність.

Не варто забувати і про реанімаційних хворих, котрі потребують штучної вентиляції легенів.

— Вісім діб людина лежала під ШВЛ, – продовжує Олександр Довгань. – У такому стані пацієнт потребує постійного контролю життєвих показників, бо хворий самостійно не дихає. Людина підключена до монітора пацієнта, я можу в мобільному телефоні віддалено спостерігати за показниками. Навіть з операційної можна стежити за станом людини в реанімації і вносити необхідні корективи.

За словами Миколи Гнатюка, у відділенні хірургії створена можливість кожному проявити себе.

— Мені цікаво спілкуватися з молодими лікарями. Хочу відзначити, що натепер у медичних ВИШах рівень підготовки студентів дуже високий. Їх добре навчають. Інколи і я чомусь у них вчуся. Вони часом подають якусь ідею, котра на перший погляд видається далекою від реальності, але, якщо її доопрацювати, виходить досить цікаво. З молодими лікарями спілкуватися навіть цікавіше, ніж із досвідченими, бо в молодих горить оця цікавість до роботи. З часом вона, на жаль, згасає.

Лікар-хірург Дмитро КРИВОРУЧКО у професії сьомий рік.

На моє прохання розповідає про нетипові ургентні операції – поранення грудної клітини, поранення серця, різноманітні колото-різані поранення.

— Для хірурга такі операції є важливими. Від їх успішного виконання буквально залежить життя людини. Їх потрібно робити одразу, без зволікань. З приймального відділення забираємо хворого, в якого в грудях стирчить ніж, до операційної. Аналізи робляться на ходу. Так само, на ходу, робиться масаж серця. Частіше спасаємо таких пацієнтів. Але буває, звісно, по-різному.

Найскладніша операція, за словами лікаря, може бути та, яка на перший погляд видається простою.

— Це може бути навіть апендицит. Якщо він завернутий за кишку, пророслий в черевний простір, або розташований до печінки. Були такі важкі апендицити. Були і холецистити важкі. Доволі важкі й лапороскопічні операції бувають. Немає схожих операцій.

За чергування у лікаря буває по кілька оперативних втручань. Дмитро Криворучко на моє запитання як «перемкнутися» з одного пацієнта на іншого відповідає:

— Це відбувається на підсвідомому рівні. Може приходить з досвідом? Поки пішов в операційну – дав призначення, взяли проби на антибіотик. Наче працює якийсь автопілот. Але той автопілот – розважливий. Буває, що робиш операцію, а з приймального відділення кличуть – кровотеча. Поки тут завершуєш операцію – туди кажеш, що робити. Так буває, звісно, не щозміни, на щастя. Але вишкіл цього відділення, відділення обласної лікарні, в якому я проходив інтернатуру, виробляють навички на рефлекторному рівні. А в нас у відділенні ніхто палок в колеса не ставить. Якщо ти хочеш працювати – ти будеш працювати.

— Звичайно, приємно, коли пацієнт дякує за врятоване життя, – говорить Микола Гнатюк. – Це додає стільки енергії, бажання працювати! Але ніколи не можна себе переоцінювати. Як тільки уявиш себе геніальним – життя покаже, що це дуже велика омана. Потрібно бути скромним.

За 31 рік у професії хірурга і 20 років завідувача відділенням хірургії ЦРЛ Микола Гнатюк каже, що зрозумів найважливішу істину – ти не маєш права чогось не знати або не вміти.

— Якщо лікар не може вирішити якусь ситуацію і кличе мене, то я повинен знати рішення. Уся відповідальність на мені. А тому я повинен весь час бути в формі –  і фізичній, і професійній. Якщо я завідувач відділення, то повинен бути не гальмом для колективу, а лідером.

Кожна неуспішна операція, за словами лікаря, назавжди залишається з ним. Кожна така операція потребує ретельного аналізу і виявлення причини невдачі. Та чим більша в лікаря практика, тим менше неуспішних операцій.

— А ще, коли йдеш на кожну операцію, ти розраховуєш на Божу допомогу. І коли Він посилає нам випробування, які ми спільно долаємо, від того стаємо тільки сильнішими.

Одразу після інтерв’ю мої співрозмовники квапилися до операційної. Хлопчик, 11 рочків, апендицит.

І поки в моїй голові вибудовувалися речення майбутньої статті, сформовані на основі почутого та відчутого під час спілкування з лікарями, вони так просто, злагоджено і фахово творили свою роботу. Оту роботу, яка для більшості з нас, не дотичних до медицини, стає певною точкою відліку, що ділить життя на етапи «до» і «після». Оту роботу, під час якої саме їхніми руками Бог втілює у долях людей Свою вищу волю.

Нехай вона буде благосна!

Оксана РАДУШИНСЬКА

фото Петра РАДУШИНСЬКОГО