Категорія: Портрети

Сьогодні у ЗМІ рідко де натрапиш на розповідь про життя не політика, не зірки шоу-бізнесу, а, наприклад, інженера-будівельника, медичного працівника чи вчителя. Але ж саме ці люди щодня будують нам житло, рятують від хвороб, навчають і виховують наших дітей… І це так важливо – знати про них, шанувати їхню працю, підтримувати і не забувати дякувати за всі добрі справи.

Моя розмова нині з чарівною жінкою, прекрасним педагогом,  вихователем закладу дошкільної освіти №532  “Країна дитинства” (м. Київ) Світланою Лісовою.

Часто про талановиту людину кажуть – обдарована всебічно. Так справді буває. Але лише від самої людини залежить чи будуть зреалізовані ті, закладені у ній богом таланти. Яскравим прикладом цієї тези є мій сьогоднішній співрозмовник, який досяг вершин усупереч життєвим негодам, а в деякій мірі може і завдяки їм.

Музика, художник, поет, прозаїк, гуморист, член Національної спілки письменників України Іван Донич народився 20 січня 1952 року в селі Садовій Могилів-Подільського району Вінницької області і був тринадцятою дитиною в багатодітній родині.

Це лише коротка розмова з неординарною особистістю, тому її продовження неодмінно буде ще. Адже Ігорю Курусу – українському журналістові, відомому громадському діячеві, є про що розповісти. Його життя – це цікаві ідеї, значимі проекти, частину яких він великими власними зусиллями та зусиллями багатьох людей, патріотів своєї країни, що йому довіряють і підтримують, вже втілив у життя. Але про все, як кажуть, за порядком.

Як часто ми за званнями, посадами перестаємо бачити людину: з її радощами чи смутками, перемогами чи поразками… Сергій Тупальський, нині в.о. начальника Одеської митниці, вразив не тільки професійною обізнаністю, фаховістю, а ще й відвертістю, щирістю, оптимізмом, любов’ю до життя. Утім, читайте і аналізуйте  самі.

Коли спостерігаєш нині за активністю таких молодих, цілеспрямованих людей як юристка, правозахисниця Олена Розвадовська, віра в те, що і в нашій країні щось неодмінно зміниться на краще, не зникає. Навпаки. Вони сильні духом. Вони не бояться перешкод, які на них з усіх сторін, на кожному кроці падають, як дощ з неба. Вони відвойовують, у буквальному розумінні цього слова, в неспокійного, наповненого безглуздям суспільного життя, свій, навіть не завтрашній, а сьогоднішній день. І у них все неодмінно вийде!

Є люди – світло. Біля них хочеться зігрітися. Ними хочеться начутися, про них хочеться розповідати іншим. Нині моя розповідь про Олену Івановську – українську фольклористку, професора, завідувачки кафедри фольклористики КНУ імені Тараса Шевченка.

Сфера наукових зацікавлень: звичаєве право, теорія фольклору, історія фольклористики, семіологічні та наративні особливості фольклорного тексту, статусні та рольові функції суб’єкта фольклорної комунікації, ґендерні дослідження фольклору. Першопрохідник у дослідженні фольклористичної та літературної спадщини Ганни Барвінок (О. М. Білозерської-Куліш).

Олена Івановська автор близько 100 наукових, у тому числі 17 науково-методичних, праць, навчальних посібників, підручника та навчальних програм з методики викладання фольклору, етнопедагогіки, української етнографії, звичаєвого права, української народної творчості, теорії фольклору.

Але наша розмова була не лише про це. Переді мною сиділа тендітна, щира красива жінка, яка ділилася своєю любов’ю не тільки до роботи, професійних обов’язків, а любов’ю, до найголовнішого – родини, друзів, України…

Цього цікавого, усміхненого молодого чоловіка я бачу вперше. Нас познайомили друзі. Але ще до знайомства у соцмережах знаходила інформацію про його добрі справи і навіть виникло бажання зробити інтерв’ю…

Розмова цікава. Виявляється у нас багато спільних знайомих: Євгенія Пірог, Сергій Пантюк, Тетяна Пилипець, Лариса Ніцой… Але якщо я всіх цих людей знаю виключно, як колег, друзів по творчому цеху, то для Максима Потапчука, мого співрозмовника, ці люди пов’язані з волонтерською, громадською діяльністю, яку він активно веде з перших днів російсько-української війни.

Ця жінка, вміє непомітно робити великі і помітні справи. А головне потрібні, не лише їй, а й тим, хто біля неї. І саме тому на Книжкову толоку, вже ось втринадцяте, в березні цього року з’їдуться письменники, видавці, читачі…. Вміти не брати, а віддавати  – це дар, яким наділені далеко не всі. Любов Хомчак, директорка книгарні, голова ГО «Книжкова толока», саме з тих, яка щедро щоденно ділиться з цілим світом теплом свого великого серця, у якому так багато любові до книжок, людей і України.

Як написати про Руслану Лоцман у форматі газетної публікації, тобто коротко і лаконічно, я замислилася ще до зустрічі з нею. Адже Руслана — це людина-реактор: вона збирає фольклор, пише вірші та музику до своїх текстів, зі свoєю ГО «Народна філармонія» провела понад 500 благодійних концертів на передовій. Руслана організовує фестивалі української пісні та просвітницькі заходи. А віднедавна взялася за новий проект — Музей української пісні. При цьому заслужена артистка України і мати двох малолітніх дівчаток встигла захистити кандидатську дисертацію і тепер ще й викладає вокал у одному з вишів. Зупинімося на різдвяній темі.