Юрій Пероганич розповів про труднощі розвитку “Вікіпедії” в Україні
Ініціатор створення і співзасновник громадської організації “Вікімедіа Україна” ЮРІЙ ПЕРОГАНИЧ в інтерв’ю “Апострофу” розповів про досягнення української “Вікіпедії”, про правила формування контенту та людей, які його створюють, а також про те, як живе і розвивається сайт, не маючи жодного доходу.
Коли спостерігаєш нині за активністю таких молодих, цілеспрямованих людей як юристка, правозахисниця Олена Розвадовська, віра в те, що і в нашій країні щось неодмінно зміниться на краще, не зникає. Навпаки. Вони сильні духом. Вони не бояться перешкод, які на них з усіх сторін, на кожному кроці падають, як дощ з неба. Вони відвойовують, у буквальному розумінні цього слова, в неспокійного, наповненого безглуздям суспільного життя, свій, навіть не завтрашній, а сьогоднішній день. І у них все неодмінно вийде!
Є люди – світло. Біля них хочеться зігрітися. Ними хочеться начутися, про них хочеться розповідати іншим. Нині моя розповідь про Олену Івановську – українську фольклористку, професора, завідувачки кафедри фольклористики КНУ імені Тараса Шевченка.
Сфера наукових зацікавлень: звичаєве право, теорія фольклору, історія фольклористики, семіологічні та наративні особливості фольклорного тексту, статусні та рольові функції суб’єкта фольклорної комунікації, ґендерні дослідження фольклору. Першопрохідник у дослідженні фольклористичної та літературної спадщини Ганни Барвінок (О. М. Білозерської-Куліш).
Олена Івановська автор близько 100 наукових, у тому числі 17 науково-методичних, праць, навчальних посібників, підручника та навчальних програм з методики викладання фольклору, етнопедагогіки, української етнографії, звичаєвого права, української народної творчості, теорії фольклору.
Але наша розмова була не лише про це. Переді мною сиділа тендітна, щира красива жінка, яка ділилася своєю любов’ю не тільки до роботи, професійних обов’язків, а любов’ю, до найголовнішого – родини, друзів, України…
Цього цікавого, усміхненого молодого чоловіка я бачу вперше. Нас познайомили друзі. Але ще до знайомства у соцмережах знаходила інформацію про його добрі справи і навіть виникло бажання зробити інтерв’ю…
Розмова цікава. Виявляється у нас багато спільних знайомих: Євгенія Пірог, Сергій Пантюк, Тетяна Пилипець, Лариса Ніцой… Але якщо я всіх цих людей знаю виключно, як колег, друзів по творчому цеху, то для Максима Потапчука, мого співрозмовника, ці люди пов’язані з волонтерською, громадською діяльністю, яку він активно веде з перших днів російсько-української війни.
Ця жінка, вміє непомітно робити великі і помітні справи. А головне потрібні, не лише їй, а й тим, хто біля неї. І саме тому на Книжкову толоку, вже ось втринадцяте, в березні цього року з’їдуться письменники, видавці, читачі…. Вміти не брати, а віддавати – це дар, яким наділені далеко не всі. Любов Хомчак, директорка книгарні, голова ГО «Книжкова толока», саме з тих, яка щедро щоденно ділиться з цілим світом теплом свого великого серця, у якому так багато любові до книжок, людей і України.
Як написати про Руслану Лоцман у форматі газетної публікації, тобто коротко і лаконічно, я замислилася ще до зустрічі з нею. Адже Руслана — це людина-реактор: вона збирає фольклор, пише вірші та музику до своїх текстів, зі свoєю ГО «Народна філармонія» провела понад 500 благодійних концертів на передовій. Руслана організовує фестивалі української пісні та просвітницькі заходи. А віднедавна взялася за новий проект — Музей української пісні. При цьому заслужена артистка України і мати двох малолітніх дівчаток встигла захистити кандидатську дисертацію і тепер ще й викладає вокал у одному з вишів. Зупинімося на різдвяній темі.
Написання інтерв’ю з Віктором Винником – українським музикантом, вокалістом, лідером рок-гурту «МЕРІ», розпочала зі знайомства з його біографією у Вікіпедії. І що мене найбільше вразило, так це окремий розділ у статті під назвою «Громадська позиція», який відкривається словами: «Віктор Винник не проводить жодних виступів у Росії. Пісні пише виключно українською мовою. Не належить до жодної політичної партії». Почала зазирати в інші вікі-біографії сучасних співаків, але такого більше не знайшла ніде – альбоми, нагороди, виступи, премії… А тут ось – громадянська позиція людини, яка висловлює вголос, і не тільки через пісню, всі свої почуття. Про це та багато інших цікавих речей – в нашій розмові:
Фестиваль «Віртуози фолку», що відбувся в Україні у листопаді 2017 і 2018 року, окрім пісенно-музичної програми, завжди презентує роботи унікальних народних майстрів. Причому, оргкомітет добирає народних умільців дуже прискіпливо, за критеріями автентичності та фаховості.
18 листопада 2018 року серед виробів із кераміки, вишитих рушників, килимів і музичних інструментів із дерева привертали увагу картини
Тетяни Захарченко: з-поміж суто української тематики полотен (вінок, прядка, глечик з осінніми квітами, український народний одяг тощо) проглядав(і вражав!) високий рівень техніки мисткині.
Із привітною жінкою, яка проводила під час фестивалю майстер-класи із малювання для дітей, вдалося поспілкуватися вже після завершення фестивалю.
Із чим у вас асоціюється реп? Антисоціальні тексти, приправлені відбірною лайкою? Хлопці в широких штанях, кепках та капюшонках? Батли, де суперники втоптують одне одного в багно? А уявіть собі реп, яким навчають дітей у школі!
Сучасна система освіти давно потребує радикальних змін. В епоху вільного доступу до інформації та соціальних мереж роль школи, як джерела знань, повністю знецінилася. Сьогодні, щоб завоювати увагу учня, вчитель має бути цікавішим від Гугла і вести продуктивніший діалог, ніж віртуальні інфо-транслятори.
До реалізації цього в Княжицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів підійшли креативно. Навчальний матеріал на уроках діти відтворюють… репом. Як це відбувається на практиці, ми побачили особисто, відвідавши урок зарубіжної літератури в 5-В класі на тему «Пригоди Тома Сойера. Уславлення мужності, хоробрості та справедливості головного героя».
Дреди, фрі стайл в одязі, відчуття ритму – такою постає перед нами Вікторія Кириченко,вона ж VANessa, – вчителька зарубіжної літератури, англійської мови, класна керівниця 5-В класу. Саме з її ініціативи на уроках почали застосовуватися реп-елементи.
Пережите на війні не забувається, але й не може довго ховатися в глибині душі. У цьому свято переконаний воїн, який став письменником.
Запам’ятайте це ім’я – Василь Піддубний. Втім, «імен» у нього багато : «Стівен Робертс», «Дубок», «Вася Дубовик», «Кіт», і навіть «Ісус». Хто він? Птах, що вилетів із клітки буднів? Романтик, який зійшов зі сторінок пригодницьких оповідей про море, кораблі з вітрилами і піратів? Яскрава комета в сучасній українській літературі ? Усе одразу. Та насамперед – воїн із гострим чуттям справедливості, котрий добровільно пішов боронити Україну у 2014 –му.
За три роки російсько-української війни Василь був і снайпером, і кулеметником-розвідником. А нині – успішно воює на інформаційному фронті. Автор романів «Холодне серце», «Піастри! Піастри!». Генератор ідеї, упорядник та видавець вже двох томів книги «Слово про війну», де зібрані живі, яскраві, страшні, справжні оповідання-спогади мужніх чоловіків . До того ж, Василь -ще й художник, який малює … все ті ж романтичні місячні ночі, морську далеч і героя , чий погляд стримить десь ген за горизонт.