Категорія: Портрети

– Привіт, Ларисо! Нещодавно ти повідомила на ФБ, що стала рекордсменкою. За місяць 12000 хмельничан прочитали твою книгу «Незламні мураші». Захід відбувся в рамках флешмобу #плекаємоукраїнськумову.

Думаю, письменникам, та й усім нашим читачам, буде цікаво дізнатись, як почувається нова рекордсменка. Насправді, для кожного автора головне – щоб його твори читали, обговорювали, реагували на них так чи інакше. Що ти відчула, коли надійшло повідомлення про офіційно зареєстрований рекорд?

– Зраділа. Але ніколи не думала, що мені це ще й допомагатиме. Коли різні українофоби на телебаченні верещать, що я нічого не досягла в житті, що я будки за своє життя не збудувала, то я усміхаюся. Мої книжки читають українські діти. Їх купують батьки і вчителі. Усі хвалять. На моїх книжках підростає покоління українців. Моя книга увійшла в книгу рекордів України… Будка? Ну й мірки. Україножери України міряють Україну будками. Які люди, тим і міряють.

Йому, як і незалежній Україні, – двадцять вісім. Утім йдеться не про життєвий вік, а про строк служби в Збройних Силах України. «Маю двадцять вісім «календариків!» – говорить він, розповідаючи про літа, віддані військовій стезі. Закінчивши у 1991 році Калінінградське військове авіаційно-технічне училище за спеціальністю «радіотехнік», 27 липня, згідно з розподіленням, прибув до Старокостянтинівського гарнізону, що на Хмельниччині. А вже 19 серпня у Москві стався путч, по якому розвалився Радянський Союз. Перші місяці незалежної України, військова присяга на вірність її народу і – понад чверть віку у камуфляжі та з… піснею.

Начальник 42 Гарнізонного будинку офіцерів, активний волонтер Творчої сотні «Рух до перемоги» майор Олександр ПЕТРУК із початком збройного вторгнення російських військ на територію України, побував на війні спершу в якості співочого армійця.

Моєму співрозмовнику з міста Бучі, що на Київщині, Івану Камінському, всього дванадцять, а він самостійно пробує заробляти кишенькові гроші, будує плани на завтрашній день  і вірить у те, що майбутнє рідної України  неодмінно буде світлішим і чистішим. 

– Іване, ти, мабуть, один із наймолодших в Україні редакторів газети, яку сам заснував у дев’ять років, сам видавав і розповсюджував. Що надихнуло на це? Яка нині доля видання?

– Одного дня (а точніше – 15 червня 2016 року) я лежав без діла на ліжку, і не знав, чим себе зайняти. Ну що робити, якщо таку довгоочікувану поїздку в море скасували? Так ось, я лежав і згадав одну історію…

Проект, про який “Еліта” розповідала раніше, репрезентує  30 успішних вихідців з України, які роблять кар’єру у Чеській Республіці, руйнуючи стереотип про «некваліфікованого» українського заробітчанина.

Йдеться про топ-менеджерів і вчених, банкірів і художників, реставраторів та лікарів, спортсменів і музикантів, а також генетиків, біохіміків, програмістів, архітекторів, інженерів-конструкторів, хореографів, солістів опери і балету та навіть паркуристів. Їхні професійні успіхи, життєву філософію та хобі. Звичайно, серед них є чимало унікальних українських жінок.

Ось, розповіді саме про таких:

Законопроект №8591″Про внесення змін до закону України “Про лікарські засоби” щодо забезпечення економічної конкуренції та захисту прав пацієнтів при здійсненні роздрібної торгівлі лікарськими засобами”, після доопрацювання знову направлено на розгляд ВРУ. Мало хто й сподівався, що буде інакше.

Але одна із його співавторів під час Аптечного саміту України, де було понад 300 фахівців фармацевтичної галузі, виступаючи в рамках дискусії щодо обґрунтування та необхідності появи такого законопроекту, дала свого роду обіцянку власникам аптечних мереж бути почутими, обіцяючи фахове обговорення змін та проведення круглого столу з цього питання. Адже більшість не проти новел, вони за конструктивні і необхідні зміни, але ті, що на часі і не на шкоду справі та бізнесу в цілому.

Про те, як виконуються деякими нардепами обіцянки та про доопрацьований проект закону – у розмові з директором Аптечної професійної асоціації України, професором, доктором фармацевтичних наук Володимиром Руденком.

Сьогодні у ЗМІ рідко де натрапиш на розповідь про життя не політика, не зірки шоу-бізнесу, а, наприклад, інженера-будівельника, медичного працівника чи вчителя. Але ж саме ці люди щодня будують нам житло, рятують від хвороб, навчають і виховують наших дітей… І це так важливо – знати про них, шанувати їхню працю, підтримувати і не забувати дякувати за всі добрі справи.

Моя розмова нині з чарівною жінкою, прекрасним педагогом,  вихователем закладу дошкільної освіти №532  “Країна дитинства” (м. Київ) Світланою Лісовою.

Часто про талановиту людину кажуть – обдарована всебічно. Так справді буває. Але лише від самої людини залежить чи будуть зреалізовані ті, закладені у ній богом таланти. Яскравим прикладом цієї тези є мій сьогоднішній співрозмовник, який досяг вершин усупереч життєвим негодам, а в деякій мірі може і завдяки їм.

Музика, художник, поет, прозаїк, гуморист, член Національної спілки письменників України Іван Донич народився 20 січня 1952 року в селі Садовій Могилів-Подільського району Вінницької області і був тринадцятою дитиною в багатодітній родині.

Це лише коротка розмова з неординарною особистістю, тому її продовження неодмінно буде ще. Адже Ігорю Курусу – українському журналістові, відомому громадському діячеві, є про що розповісти. Його життя – це цікаві ідеї, значимі проекти, частину яких він великими власними зусиллями та зусиллями багатьох людей, патріотів своєї країни, що йому довіряють і підтримують, вже втілив у життя. Але про все, як кажуть, за порядком.

Як часто ми за званнями, посадами перестаємо бачити людину: з її радощами чи смутками, перемогами чи поразками… Сергій Тупальський, нині в.о. начальника Одеської митниці, вразив не тільки професійною обізнаністю, фаховістю, а ще й відвертістю, щирістю, оптимізмом, любов’ю до життя. Утім, читайте і аналізуйте  самі.